Укажіть рядок, в якому в усіх іменниках правильно вжито родову форму.
Та поясніть.

А кумедний поні, великий Тбілісі, трамвайне депо, Миколаївський райвно;

Б крихітне колібрі, лаборантка відділу, гарячий какао, професорка Юрчишина;

В лейтенант Галина Петренко, австралійське кенгуру, різнобарвний метелик, довгошия жирафа;

Г широка путь, далекий Сибір, невимовний біль, високий насип;

Д відоме Огайо, швидкоплинне Колорадо, програний парі, біла кашне.

З елементам міркування:
Хліб - це святиня. Його потрібно  берегти. Я  переконана в тому, що не можна  зневажливо ставитися  до  хліба: гратися ним,  кидати хліб на землю.  На мою думку, коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні  інші  коштовності. Для того, щоб кожен день хліб був на нашому столі  потрібна важка  праця  людей  багатьох професій. Землероби навесні сіють зерно, літом доглядають поля з хлібом, а  потім збирають  щедрий  урожай.  Мірошник  меле із  зібраного зерна  борошно,  щоб  пекар міг  спекти з  нього  духмяний  хліб. Продавець в  магазині кожен  день зранку  поспішає  на роботу, щоб продати  нам  свіжий , смачний  хліб  до сніданку. Вважаю, що  найбільше  багатство — хліб.  Він  сильніший за все, смачніший  за  все,  насущний і  святий  хліб  із  нашого поля. 

Про мою мрію:
Кожна людина має мрії. Я не вийняток. Я дуже хочу побачити світ, відвідати кожну країну і на власні очі впевнитись в неповторності кожної держави. Я сподіваюсь, що зможу здійснити це бажання, адже я неодмінно хочу побачити Ейфелеву вежу Парижа, Тауерський міст Лондона, пираміді Єгипту та інші визначні споруди. Нині це лише мрія, але в майбутньому я впевнена я зможу здійснити її.

Одного разу я йшла по вулиці і побачила мале цуценя, таке ніжне і розгублене, що сердце болісно стиснулось. Він самотньо сидів у порожньому парку, трохи змокший від нещодавного дощу. В нього були великі темнокоричневі очі, палкі і розуміючі. Я підійшла ближче і побачила червоний ошийник у ньго на шиї з блискучою підвіскою. На ній було написано Плямко. І дійсно, шерсть у цуценяти була коротка і вся в коричневих плямах, ніби від фарби. Я взяла Плямка на руки і віднесла додому. Він тремтів і тулив до мене мокрий носик, і ніби обіймав мене маленькими лапками. Прийшовши додому я вимила його і витерла, він зігрівся і почав весело бігати по квартирі. Тепер Плямко мій кращий друг.