КИРИЛО І МЕФОДІЙ — слов’ян. просвітителі, творці слов’ян. азбуки, проповідники християнства, перші перекладачі богослужб. книг на слов’ян. мову, брати. Молодший з братів Кирило (до прийняття чернецтва у 869 — Костянтин; 827, Солунь, тепер м. Салоніки, Греція — 14.II 869, Рим) і старший Мефодій (815, Солунь — 6.IV 885, м. Велеград, не збереглося, тепер це тер. Чехії) походили з родини воєначальника. К. і М. добре знали південномакед. діалект солунських слов’ян, грец., лат., араб. та єврейську мови. Кирило дістав освіту в Магнаврській школі при дворі візант. імператора Михайла III в Константинополі. Працював патріаршим бібліотекарем, викладав філософію в Магнавр. школі (мав прозвання Філософ). Брав участь у богосл. диспутах з іконоборцями (40-і pp.), мусульманами (50-і pp.), побував з дип. і проповідницькою місією в Сирії, разом з Мефодієм здійснив подорож до Хозар. каганату як місіонер і дипломат. Мефодій спочатку служив військовим, пізніше був правителем однієї із слов’яноболг. областей Візантії (835 — 845), потім ігуменом монастиря Поліхрон у Малій Азії. У 863 Михайло III і константиноп. патріарх Фотій на прохання моравського князя Ростислава послали К. і М. у Моравію для ведення церк. служби слов’ян. мовою, що мала бути протиставлена лат. мові нім. місіонерів. За свідченням джерел, Кирило перед відбуттям до Моравії розробив слов’ян. азбуку (див. Глаголиця) і з до Мефодія переклав з грец. мови на слов’янську (південномакед. солунський діалект) книги: Євангеліє, Апостол, Літургія, Служебник, фрагменти Псалтиря і Требника. Оригінали творів К. і М. не збереглися. Творами Кирила учені вважають «Азбучну молитву», «Пролог до Євангелія» та ін. Мефодія називають автором гімну на честь Дмитра Солунського.
Діяльність К. і М. викликала невдоволення нім. катол. духівництва. Брати були звинувачені в єресі. У 866 К. і М. рушили до Риму й одержали в папи Адріана II дозвіл на поширення слов’ян. книг і богослужіння. У Римі Кирило захворів і помер. Мефодій у сані архієпископа Моравії і Паннонії 870 приїхав до Паннонії. Нім. духівництво переслідувало його: два з половиною роки він провів у в’язниці. У 882 — 884 жив у Візантії; у серед. 884 переїхав до Моравії і разом з учнями переклав на старослов’ян. мову частину бібл. книг. Після смерті Мефодія учні К. і М. були вигнані з Моравії і продовжували проповідницьку та просвітницьку діяльність у південнослов’ян. країнах, передусім у Болгарії, звідки слов’ян. грамота прийшла до Київ. Русі. Болг. церква встановила день пам’яті К. і М., який згодом став святом нац. освіти й культури. В Болгарії запроваджено орден «Кирило і Мефодій» і Міжнар. премію ім. братів К. і М. — за визначні праці зі староболгаристики і славістики.
1) Мої птахи, на рідні луки дальні хоч по одній пір'їночці зроніть.
2) Встаньте, вклоніться люди, Шевченко іде на Волинь.
3) О, Берестечко! На твоєму полі чоло схилив великий наш Кобзар.
4) О Боже всесильний, навчи не зневіритись нас!
5) О Боже всемудрий, у цім многотрудному світі, у цім многогрішнім, навчи нас лишитись людьми!
6) Пробачте Лесю ть за ці чужі бетонні стіни, за душі темні і пусті за невкраїнність України.
7) Прийди в гаї, мій друже, другом немов до істини з імли, за всіх недужих, кволих духом, у цьому храм Дай мені сонця, дай мені вітру, дай мені радості, зоряне світло.
9) Гей, дорого дальня, повертай до мами - буде в її косах менше сивини.
10) О Батьківщино, мати ясноока. Торкаюсь тихо імені твого.
КИРИЛО І МЕФОДІЙ — слов’ян. просвітителі, творці слов’ян. азбуки, проповідники християнства, перші перекладачі богослужб. книг на слов’ян. мову, брати. Молодший з братів Кирило (до прийняття чернецтва у 869 — Костянтин; 827, Солунь, тепер м. Салоніки, Греція — 14.II 869, Рим) і старший Мефодій (815, Солунь — 6.IV 885, м. Велеград, не збереглося, тепер це тер. Чехії) походили з родини воєначальника. К. і М. добре знали південномакед. діалект солунських слов’ян, грец., лат., араб. та єврейську мови. Кирило дістав освіту в Магнаврській школі при дворі візант. імператора Михайла III в Константинополі. Працював патріаршим бібліотекарем, викладав філософію в Магнавр. школі (мав прозвання Філософ). Брав участь у богосл. диспутах з іконоборцями (40-і pp.), мусульманами (50-і pp.), побував з дип. і проповідницькою місією в Сирії, разом з Мефодієм здійснив подорож до Хозар. каганату як місіонер і дипломат. Мефодій спочатку служив військовим, пізніше був правителем однієї із слов’яноболг. областей Візантії (835 — 845), потім ігуменом монастиря Поліхрон у Малій Азії. У 863 Михайло III і константиноп. патріарх Фотій на прохання моравського князя Ростислава послали К. і М. у Моравію для ведення церк. служби слов’ян. мовою, що мала бути протиставлена лат. мові нім. місіонерів. За свідченням джерел, Кирило перед відбуттям до Моравії розробив слов’ян. азбуку (див. Глаголиця) і з до Мефодія переклав з грец. мови на слов’янську (південномакед. солунський діалект) книги: Євангеліє, Апостол, Літургія, Служебник, фрагменти Псалтиря і Требника. Оригінали творів К. і М. не збереглися. Творами Кирила учені вважають «Азбучну молитву», «Пролог до Євангелія» та ін. Мефодія називають автором гімну на честь Дмитра Солунського.
Діяльність К. і М. викликала невдоволення нім. катол. духівництва. Брати були звинувачені в єресі. У 866 К. і М. рушили до Риму й одержали в папи Адріана II дозвіл на поширення слов’ян. книг і богослужіння. У Римі Кирило захворів і помер. Мефодій у сані архієпископа Моравії і Паннонії 870 приїхав до Паннонії. Нім. духівництво переслідувало його: два з половиною роки він провів у в’язниці. У 882 — 884 жив у Візантії; у серед. 884 переїхав до Моравії і разом з учнями переклав на старослов’ян. мову частину бібл. книг. Після смерті Мефодія учні К. і М. були вигнані з Моравії і продовжували проповідницьку та просвітницьку діяльність у південнослов’ян. країнах, передусім у Болгарії, звідки слов’ян. грамота прийшла до Київ. Русі. Болг. церква встановила день пам’яті К. і М., який згодом став святом нац. освіти й культури. В Болгарії запроваджено орден «Кирило і Мефодій» і Міжнар. премію ім. братів К. і М. — за визначні праці зі староболгаристики і славістики.
Объяснение:
1) Мої птахи, на рідні луки дальні хоч по одній пір'їночці зроніть.
2) Встаньте, вклоніться люди, Шевченко іде на Волинь.
3) О, Берестечко! На твоєму полі чоло схилив великий наш Кобзар.
4) О Боже всесильний, навчи не зневіритись нас!
5) О Боже всемудрий, у цім многотрудному світі, у цім многогрішнім, навчи нас лишитись людьми!
6) Пробачте Лесю ть за ці чужі бетонні стіни, за душі темні і пусті за невкраїнність України.
7) Прийди в гаї, мій друже, другом немов до істини з імли, за всіх недужих, кволих духом, у цьому храм Дай мені сонця, дай мені вітру, дай мені радості, зоряне світло.
9) Гей, дорого дальня, повертай до мами - буде в її косах менше сивини.
10) О Батьківщино, мати ясноока. Торкаюсь тихо імені твого.