Красиве і незвичайне найменування незмінно викликає у людей питання: "Чому пташку назвали снігур?" В перекладі з латині ім'я звучить як «вогненний». Таку назву присвоїли пташкам за яскраво-червоний відтінок черевця у самців. Червоного кольору у них також бокові сторони голови. Крильця і шапочка на голові чорного кольору, спинка пофарбована сірим. Самки відрізняються від самців тим, що грудка у них не червоного, а бурого кольору з сірим відтінком. Прикмета Одним з відповідей на питання "чому снігурів називають снегирями" може послужити прикмета, яка говорить про те, що поява птиці віщує швидкий сніг. Снігурі стають помітними з настанням холодів. Яскраве оперення особливо впадає в очі, коли на деревах опадає листя. Від слова «сніг» і походить назва птиці. Прилітаючи взимку в теплі краї, птиці своїм червоно-рожевим черевцем звертають увагу людей на очікується настання холодів. Почасти це вірно, хоча, щоб краще зрозуміти, чому снігурів називають снегирями, слід звернутися до історії. Свою назву пернаті одержали від тюркського слова «сніг» - красногрудый. Пізніше назва трансформувалася в сучасне звучання. Ось чому снігура так назвали. Зауваження Цікаво, що в теплу пору року цих яскравих птахів ніхто не помічає. Причина полягає в тому, що червоне черевце снігурів втрачає яскравість і соковитість забарвлення, стаючи блідо-рожевим. Це дозволяє птахам вдало ховатися в густих кронах дерев. Влітку пернаті стурбовані виведенням свого потомства, тому привертати до себе зайву увагу їм ні до чого. Харчуються снігурі насінням, нирками рослин і ягодами, з яких викльовують насіння. Пташенят вони теж годують рослинними кормами. Комах в їжу яскраві птахи майже не вживають. Прабатько героя цієї статті - бурий непальська вьюрок, який проживав у давнину в Південній Азії. Він поступово перекочував в північні краї, переродившись в новий вигляд. Сьогодні науці відомо п'ять різновидів яскравих пташок. Це снігур звичайний, уссурійський, сірий, азорський і філіппінський. Виходячи з назв, легко визначити місця походження пернатих і ареал їх проживання. Червона грудка зустрічається тільки у двох видів: звичайного і уссурійського снігурів. Забезпечують насичений колір каротиноїди, що містяться в рослинах, що вживаються птахами в їжу. Яскравим забарвленням самці привертають до себе самок. Непоказний вигляд особин жіночої статі з лишком компенсується їх суворою вдачею. Снігурки завжди беруть верх над самцями, вирішуючи сімейні питання, а добуваючи собі їжу, вибирають найкращі гілки ягід і розсипи насіння.
У сухих і тінистих лісах мешкає лісова красуня – білочка. Іноді її можна зустріти у затишних фруктових і горіхових садах та привітних міських парках. Хутро в білочки дуже густе та пухнасте. В шубці звірка поєднуються три кольори: червоно-рудий, попелясто-сірий і білий. Спинка та голівка білочки руді, боки сіренькі, а черевце - біле. Лапки в неї короткі з добре розвиненими пальчиками, міцними і цупкими. Завдяки гострим кігтикам тваринка швидко пересувається стовбурами дерев, легко чіпляється за гілки. Зуби у білочки міцні і гострі. Вони легко розгризають найміцніші горіхи. Білочка має цікаві звички. На землю спускається неохоче, хіба що за подарунками. Більшу частину свого життя вона проводить на деревах. Там вона і відпочиває. Вдача у рудої красуні добра: щодня білочка насолоджується смачною їжею та безтурботно мандрує по гілках дерев. Інді білочка бере в лапки горіх або жолудь, бігає з ним якийсь час, а потім закопує його в мох або в землю. Це приклад передбачливості і запасливості. Із їжі білка любить горіхи, але також полюбляє всіляке насіння, зерна, бруньки, гілки, ягоди, молоді пагони, гриби, ну і звичайно, вміст шишок хвойних дерев. Більш за все білочці подобається зустрічати на своєму шляху допитливих людей, які її фотографують та частують смачненьким
