Українська Література
Відповісти на запитання в кінці тексту:
Прочитайте текст і виконайте завдання.
Українська література — між вигадкою й достовірністю
...проте здебільшого читачі не хочуть цього робити, а прагнуть отримувати готовий продукт, над яким уже попрацював автор, ви- користавши не один десяток джерел.
«Радзивілла» читають і професійні історики — це нова тема в українській літературі, прак- тично не вивчений період. Їм цікаво, якими джерелами я користувалася. Прочитають сторін- ку тексту — і починають писати у Фейсбуці: «А звідки Ви це взяли?» І я пишу, полегшую їм роботу. Цитую джерела: або це листи в самому тексті, або в примітках указую, що герой не вигаданий, він залишив мемуари, за ознайомитися. Коли я пишу історичний твір, то не претендую на роль історика, я письменниця, проте так само використовую джерела.
На моє переконання, хороший історичний роман вирізняється з-поміж інших мірою осві- ченості автора. Якщо авторський рівень високий, то читач отримує той продукт, на який він очікує. Не буде хорошим історичний роман, де автор заміняє знання своєю фантазією.
Оксана Проценко: — Має бути міра, тут я погоджуюсь із пані Іриною. Якщо говорити, на- приклад, про єдиний роман на історичну тематику Миколи Вінграновського «Северин Нали- вайко», — це твір, у якому автор «химерує» без упину. Коли я читаю роман, мені це заважає. В історичному романі обов’язково мають бути факти. Може бути й домисел, але без такої ви- гадки, коли в коня відділяється голова від тулуба й він іде, розмірковуючи про життя, — такі твори до історичної прози не належать. Однак сам автор називає твір історичним романом, бо в ньому подано багато фактів про життя Северина Наливайка, про Запорозьку Січ.
На сьогодні літературознавці сперечаються, який роман є історичним, — у якому є фак- таж чи головний персонаж є історичною постаттю. Але ж не завжди в історичному романі діють реальні люди. Узяти хоча б «Орду» Романа Іваничука: хороший роман, там головний персонаж — вигаданий, але йдеться про часи Мазепи, про знищення Батурина, це, безпереч- но, історичний роман.
Надмір фантазування часом заважає сприйняттю історичного роману, розмиває жанрові межі. У такому разі читач утрачає довіру до твору як історичного.
Віктор Разживін: — Передусім, якщо говорити про історичну прозу, вона суттєво ніяк не відрізняється від прози загалом. Тому для мене питання вигадки чи достовірності не ви- никає — звичайно, домінує вигадка, бо в кожному історичному творі фікшн є головним. Якщо йдеться про нон-фікшн, — це вже зовсім інша література: це спогади, мемуари, щоденники, що до історичної прози загалом не належать. Вони можуть бути використані як матеріал для письменника, але називати їх історичною прозою ми не можемо. Історична проза — це худож- ня література, вигадка.
Проте я погоджуюся з колегами в тому, що було сказано про цю вигадку. Автор в історичній прозі обмежений тими подіями, які він описує, історичним фактом, який він використовує під час написання твору. Ми знаємо, що вигадка у творі в будь-якому випадку буде, навіть якщо все базується на документі. Адже в нас не збереглися розмови, думки героїв, якщо вони не зафіксо- вані в особистому щоденнику, — зазвичай автор це все домислює. Інша проблема: що може до- мислити автор, чого не може. Якщо Яків Качура в повісті «Іван Богун» зображує Богуна на Пе- реяславській раді, де той говорить, що «ми
будемо разом із Москвою», — зрозуміло,
що це вигадка, до того ж неприйнятна для
більшості, бо достеменно відомо, що Богун
узагалі ігнорував Переяславську раду, був
категоричним противником союзу з Росією
та чи не єдиним з-поміж полковників Бог-
дана Хмельницького прихильником неза-
лежності України.
Запитання:
А. Доведіть, що розмова цих трьох науковців і письменниці за жанром — дискусія.
Б. Чиї аргументи, на вашу думку, найбільш переконливі? Обґрунтуйте свій вибір.
В. Хто з учасників дискусії — пропонент? Чому ви так вирішили?
Г. Доведіть, що учасники дискусії дотримувалися правил ведення суперечки.
русский вариант есть очень надо я отвечууу