На жанровій картині М. Дерегус відобразив один із можливих епізодів життя юного Тараса Шевченка.
Дія відбувається під селянською хатою, що стоїть на горбочку край села. У центрі — старий кобзар із малим поводирем, а навколо стоять селяни і зачаровано слухають невеселу оповідь. Тут і молода господиня зі своїм сімейством, і косарі, що повертаються додому після цілоденної праці, і старенька бабуся, і Тарас. Він стоїть найближче до кобзаря, ловить кожен рух, вслухається в кожне слово. Пісня проймає його до глибини душі. Про це говорить зосереджений погляд, недитяча задума.
Засмучені обличчя селян засмаглі від вітру і сонця. Тяжке життя, непосильна праця наклали свій відбиток. На картині переважають синій, бузковий, голубувато-сірий кольори. Вони передають настання вечірньої прохолоди. Барви нечіткі, бо на землю вже спускається ніч.
Скоро згасне день, кобзар понесе свої пісні далі, але селяни ще довго пам'ятатимуть його сповідь про життя в неволі, про ту іскорку надії, яку вселив співець у їхні душі.
я дуже часто замислююсь над тим, що може зробити мене по-справжньому щасливою. насправді, для цього потрібно небагато: прекрасне самопочуття, близькі люди поряд, затишна атмосфера. щастя у дрібницях: в улюбленій справі, у прекрасній погоді, у вогниках нічного міста або зоряному небі. щастя живе в середині нас, його потрібно пробудити.
але інколи бувають хвилини, у які я не можу почуватися щасливою. це відбувається, коли у близьких для мене людей виникають проблеми зі здоров'ям, їх щось турбує. тоді у мене болить душа за моїх рідних. проте минає час, проблеми минають. і у такі хвилини я починаю усвідомлювати, як мало потрібно для щастя! я щаслива людина, адже маю все для цього: прекрасну родину, відданих друзів, хобі та радість від того, що я живу.
Дія відбувається під селянською хатою, що стоїть на горбочку край села. У центрі — старий кобзар із малим поводирем, а навколо стоять селяни і зачаровано слухають невеселу оповідь. Тут і молода господиня зі своїм сімейством, і косарі, що повертаються додому після цілоденної праці, і старенька бабуся, і Тарас. Він стоїть найближче до кобзаря, ловить кожен рух, вслухається в кожне слово. Пісня проймає його до глибини душі. Про це говорить зосереджений погляд, недитяча задума.
Засмучені обличчя селян засмаглі від вітру і сонця. Тяжке життя, непосильна праця наклали свій відбиток. На картині переважають синій, бузковий, голубувато-сірий кольори. Вони передають настання вечірньої прохолоди. Барви нечіткі, бо на землю вже спускається ніч.
Скоро згасне день, кобзар понесе свої пісні далі, але селяни ще довго пам'ятатимуть його сповідь про життя в неволі, про ту іскорку надії, яку вселив співець у їхні душі.
я дуже часто замислююсь над тим, що може зробити мене по-справжньому щасливою. насправді, для цього потрібно небагато: прекрасне самопочуття, близькі люди поряд, затишна атмосфера. щастя у дрібницях: в улюбленій справі, у прекрасній погоді, у вогниках нічного міста або зоряному небі. щастя живе в середині нас, його потрібно пробудити.
але інколи бувають хвилини, у які я не можу почуватися щасливою. це відбувається, коли у близьких для мене людей виникають проблеми зі здоров'ям, їх щось турбує. тоді у мене болить душа за моїх рідних. проте минає час, проблеми минають. і у такі хвилини я починаю усвідомлювати, як мало потрібно для щастя! я щаслива людина, адже маю все для цього: прекрасну родину, відданих друзів, хобі та радість від того, що я живу.