Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий
Уже світає. Яринка прокинулась від ласкавого співу пташок.
—Доню, добрий ранок— сказала мати.
Її звали Наталія, вона була роботящую жінкою. Все робила сама, адже батько Яринки (Анатолій) помер від туберкульозу. Ната любила свою донечку понад усе на світі, вона присвячує їй все своє життя.
—Мамо, привіт. Може приляжеш? Я до тобі з домашніми обов'язками.
—Яринко, відпочиваю. Сходи пограй на вулицю.
Насправді, Яринка цього і чекала, щоб мати випустила її на вулицю, адже вона мріяла знайти скарб, про який їй розповідала бабуся. Він знаходиться на горі Фузита. На цій горі лежить скриня, а в ній купа золотих монет за які можна купити щозавгодно.
Яринка перевдягнулась, взяла з собою торбинку з тьома сухарями у ній, і пішла за своєю мрією. Йшла вона довго, день, два, три. Мати вдома не покоїлась за доньку, бо не знала де вона, але бабуся заспокоювала її тому що знала же Яринка.
Видніється гора, дівчинка втомилась, але тут вона побачила, що щось поблискує це була скриня, Яринка знайшла скарб! Вона відкрила її і пересипала монети собі в торбинку...
Уже світає. Яринка прокинулась від ласкавого співу пташок.
—Доню, добрий ранок— сказала мати.
Її звали Наталія, вона була роботящую жінкою. Все робила сама, адже батько Яринки (Анатолій) помер від туберкульозу. Ната любила свою донечку понад усе на світі, вона присвячує їй все своє життя.
—Мамо, привіт. Може приляжеш? Я до тобі з домашніми обов'язками.
—Яринко, відпочиваю. Сходи пограй на вулицю.
Насправді, Яринка цього і чекала, щоб мати випустила її на вулицю, адже вона мріяла знайти скарб, про який їй розповідала бабуся. Він знаходиться на горі Фузита. На цій горі лежить скриня, а в ній купа золотих монет за які можна купити щозавгодно.
Яринка перевдягнулась, взяла з собою торбинку з тьома сухарями у ній, і пішла за своєю мрією. Йшла вона довго, день, два, три. Мати вдома не покоїлась за доньку, бо не знала де вона, але бабуся заспокоювала її тому що знала же Яринка.
Видніється гора, дівчинка втомилась, але тут вона побачила, що щось поблискує це була скриня, Яринка знайшла скарб! Вона відкрила її і пересипала монети собі в торбинку...