Я народилася та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнена, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотіла подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.
Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібною та коханою. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.
Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…
Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.
Невже можна все це покинути і поїхати на чужину, де нема таких чудових краєвидів, розумних, доброзичливих та веселих людей, мелодійної та цікавої мови!
На літні канікули я поїхав до бабусі в село. Незадовго до мого приїзду у бабусиної корови Зорьки народився маленький теля - бичок. Він був товстенький, чорненький, з великим білим плямою на лобі. Я назвав його Мишком. Теля ріс швидко, був рухливий. Коли я брався за маленькі роги бичка, він пручався і бив мене. Якось увечері стадо корів поверталося додому. Хвіртка була відкрита, і Мишка вибіг на дорогу. Попереду йшов великий бик. Помітивши теля, він сердито кинувся на нього. Ударом рогів він звалив Мишка.
Той впав на землю і жалібно застогнав. Побачивши це, я швидко побіг за до Коли ми з дідусем вибігли на дорогу, то побачили Зірку, яка з жалем облизувала свого теляти. Мишко не міг сам встати. Тоді дідусь взяв його на руки і поніс додому. У теляти була поламана нога, а з великої рани в боці текла кров. Ми промили рану і перев'язали її. А на поламану ногу наклали шину і туго забинтували. У цьому дуже до нам моя мама-медсестра. Кожен день ми акуратно обробляли рану ліками і перев'язували її. Я приносив теляті конюшина та інші трави, підгодовував молоком. Мишка швидко одужав. Шину ми зняли, рану вилікували, і теля став знову веселим і життєрадісним.
Я народилася та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнена, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотіла подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.
Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібною та коханою. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.
Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…
Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.
Невже можна все це покинути і поїхати на чужину, де нема таких чудових краєвидів, розумних, доброзичливих та веселих людей, мелодійної та цікавої мови!Read more: http://ycilka.net/tvir.php?id=877#ixzz41eaJuqCm
Той впав на землю і жалібно застогнав. Побачивши це, я швидко побіг за до Коли ми з дідусем вибігли на дорогу, то побачили Зірку, яка з жалем облизувала свого теляти. Мишко не міг сам встати. Тоді дідусь взяв його на руки і поніс додому. У теляти була поламана нога, а з великої рани в боці текла кров. Ми промили рану і перев'язали її. А на поламану ногу наклали шину і туго забинтували. У цьому дуже до нам моя мама-медсестра. Кожен день ми акуратно обробляли рану ліками і перев'язували її. Я приносив теляті конюшина та інші трави, підгодовував молоком. Мишка швидко одужав. Шину ми зняли, рану вилікували, і теля став знову веселим і життєрадісним.