Установіть відповідність. 1 Речення з діеприкметниковим зворотом Речення з одиничним діеприкметником З Речення з безособовою формою на но-, то- 4 Речення з дієприкметником, що перейшов в іменник. А Шелестіли жита, хвилювали жита, а між ними розкидано маки (В. Сосюра Б Поранений лежить в снопах, волошками пропах (Д. Луценко). В Закипали і гасли волошок розгойдані дзвони (Є. Гуцало). Уже нема квітучої долини, лиш чорний іерогліф бадилини (Л. Костенко). Мені ще й досі берег сниться залитий сонячним вогнем
Пам’ятник має чималі розміри. Висота бронзової кінної статуї – більше 10 метрів. Її встановлено на високому гранітному п’єдесталі, що імітує дикий неотесаний камінь (постамент спроектовано київським архітектором В.Ніколаєвим).
Гарцює неспокійний кінь. Міцною і вправною рукою стримує його полководець. Упевнено тримається він у сідлі, силою налито його могутню постать. Лівою рукою придержує гетьман кінський повід, правиця стискає булаву – символ гетьманської влади.
Докладно й ретельно зобразив скульптор одяг Хмельницького: козацький жупан, свиту, шаровари. Поблискує бронзою на боці шабля.
Погляд приковує лице гетьмана – настільки виразним зробив його скульптор. Глибокі зморшки перерізали високе чоло. Ще суворішим немолоде обличчя гетьмана роблять довгі козацькі вуса. Тяжка задума на чолі, втома й неспокій в очах. Незмірно тяжкою є відповідальність за людські життя, за долю народу.
Ще здалеку пам’ятник чітким силуетом вимальовується на тлі неба. Чудово гармонує кінна статуя з обрисами Софійського собору, що височіє неподалік.Объяснение:
Сиджу біля вікна і аж замираю від задоволення. Таке все тут гарне, сповнене чимось новим і незвичним! Он берізонька росте, край самої дороги. Ніколи ще я не бачила такої гарної берізки. Така струнка і витончена, гілочки, мов ручки, простягла до дороги. А далі хатинка. Біленька, біленька. Біля неї квітник. І яких тільки квітів тут нема! І ромашки, і троянди, і гербери, і хризантеми, і піони... Їду ще далі, починається листяний ліс. Стільки гарних дерев, а як чудово було б тут зупинитись і посидіти на природі. Раптом навколо стало так темно і сумно. Важкі краплини дощу вдарили по склу. Так пройшло хвилин 30, і весь цей час мені було так нелегко на душі. Я думала, ніби природа гнівається на мене за те, що я дозволила гати собі за цим райським куточком... Мої роздуми перервало лупотіння граду по вікні автомобіля. Через краплини я побачила, що здійнявся величезний вітер, що переріс в ураган. Він зривав листя, і те покірно кружлялось у вихрі, а потім знесилене падало додолу. Я довго гала за негодою, а пізніше під монотонний стук граду та дощу об моє вікно заснула.