Установіть відповідність між реченнями та вираження підмета в них: 1 Мова кожного народу ─ то безцінний скарб.
2 Хто сказав ці мудрі слова?
3 Семеро одного не ждуть.
4 Жити - Вітчизні служити.
А іменник
Б займенник
В дієслово
Г числівник
Д прикметник

Значний внесок в розвиток української літератури зробив Олександр Олесь. Його творчість наскрізь пронизана почуттям патріотизму й любові до рідної країни. Особливо це відбилося в поезії «Рідна мова в рідній школі*. На початку XX ст., саме у той час, коли був написаний цей вірш, в Україні було прийнято розмовляти або польською, або російською мовами. Українська мова вважалася «мужицькою», бо нею розмовляв простий народ. Пани й поміщики, навпаки, соромилися своєї рідної мови. Саме такий стан в країні надзвичайно непокоїв поета. Він із болем в серці розумів, що таке явище може призвести до того, що українська мова просто зникне. У своїй поезії «Рідна мова в рідній школі!» автор закликає українців не забувати свої корені, не нехтувати славним минулим наших пращурів, не соромитися того, що ми засвоїли з молоком матері: 

Рідна мова! Рідна мова! 
Що в єдине нас злива, — 
Перші матері слова, 
Перша пісня колискова.

Немає мови — нема і народу. А як можна сказати, що такого народу, як український, немає? Український народ завжди славився своєю волею і тим, що ніколи не корився чужинцям. І поет у своєму вірші закликає до того, що краще нам стати німими, ніж розмовляти чужою мовою, скоритися, стати на коліна: 

Краще нам німими стати, 
Легше гори нам нести, 
Ніж тебе розіп’ясти, 
Наша мово, наша мати!

Ніколи в житті український народ не відречеться від свого минулого, саме про це надії поета. Він вірив, що українська мова все ж таки відродиться на своїй землі і залунає в рідній школі: 

того в недолі 
Наша мрія золота, 
Наше гасло і мета: 
Рідна мова в рідній школі

Знаєте, а я ж не сама на танці захотіла. Мене мама записала. Вона вважає, що я замало рухаюся. Пхе, хай радіє, що я навідміну від однокласників книжки читаю, а не в телефоні зависаю. Але зараз ми не про це.

Отже, записали мене. Я спочатку протестувала. Одного разу й мовчанку(байкот) влаштовувала - нічого не до Промайнув рік, настав сьомий клас... Важко стало - уроків багато, а часу обмаль! Вирішили батьки, що досить з мене фізичної активності.

Я обурилась й кажу: "Дірку від бублика вам, а не мою відмову від танців!" А мати на це й нерозізлилася, тільки дивна така посмішка обличчя ковзнула, загадкова... Ну й вона далі дозволила ходити. А потім я вже й жити без танців не змогла. І на виступи їздила, і так вдома, і як гості прийдуть - завжди отримувала похвали.

Ось воно як дивно буває. Не хочеш, не хочеш, а потім, як полюбиш!