1 Почекай-но, дівчино, ще й для тебе троянди весни розцвітуть (В. Сосюра) 2 Я хотіла б людям для підмоги у кожну мить подати голос свій (В Ткаченко). 3Гукати в минуле - даремна турбота, гукати у майбутнє — хто-небудь почуе (О.Підсуха) . 4. То ж було і солодко й незвично у твоїх очах читать грозу (В. Симоненко). 5. A ті ж то гуси, гуси-лебедята, та й узяли підпасків на крилата, та й у хороми царські занесли (Л. Костенко). 6. Я зрозумів в труді-таки, що крила мрії.
Знаєте, а я ж не сама на танці захотіла. Мене мама записала. Вона вважає, що я замало рухаюся. Пхе, хай радіє, що я навідміну від однокласників книжки читаю, а не в телефоні зависаю. Але зараз ми не про це.
Отже, записали мене. Я спочатку протестувала. Одного разу й мовчанку(байкот) влаштовувала - нічого не до Промайнув рік, настав сьомий клас... Важко стало - уроків багато, а часу обмаль! Вирішили батьки, що досить з мене фізичної активності.
Я обурилась й кажу: "Дірку від бублика вам, а не мою відмову від танців!" А мати на це й нерозізлилася, тільки дивна така посмішка обличчя ковзнула, загадкова... Ну й вона далі дозволила ходити. А потім я вже й жити без танців не змогла. І на виступи їздила, і так вдома, і як гості прийдуть - завжди отримувала похвали.
Ось воно як дивно буває. Не хочеш, не хочеш, а потім, як полюбиш!
1 Почекай-но, дівчино, ще й для тебе троянди весни розцвітуть (В. Сосюра) 2 Я хотіла б людям для підмоги у кожну мить подати голос свій (В Ткаченко). 3Гукати в минуле - даремна турбота, гукати у майбутнє — хто-небудь почуе (О.Підсуха) . 4. То ж було і солодко й незвично у твоїх очах читать грозу (В. Симоненко). 5. A ті ж то гуси, гуси-лебедята, та й узяли підпасків на крилата, та й у хороми царські занесли (Л. Костенко). 6. Я зрозумів в труді-таки, що крила мрії.
Объяснение:
Про усне не дуже зрозуміла.
Знаєте, а я ж не сама на танці захотіла. Мене мама записала. Вона вважає, що я замало рухаюся. Пхе, хай радіє, що я навідміну від однокласників книжки читаю, а не в телефоні зависаю. Але зараз ми не про це.
Отже, записали мене. Я спочатку протестувала. Одного разу й мовчанку(байкот) влаштовувала - нічого не до Промайнув рік, настав сьомий клас... Важко стало - уроків багато, а часу обмаль! Вирішили батьки, що досить з мене фізичної активності.
Я обурилась й кажу: "Дірку від бублика вам, а не мою відмову від танців!" А мати на це й нерозізлилася, тільки дивна така посмішка обличчя ковзнула, загадкова... Ну й вона далі дозволила ходити. А потім я вже й жити без танців не змогла. І на виступи їздила, і так вдома, і як гості прийдуть - завжди отримувала похвали.
Ось воно як дивно буває. Не хочеш, не хочеш, а потім, як полюбиш!