Установіть відповідність між вираження підмета і реченнями, в яких вони вжиті 1 підмет виражений займенником у називному відмінку
2 підмет виражений прикметником, ужитим у значенні іменника
3 підмет виражений словосполученням
4 підмет виражений неозначеною формою дієслова
А Любити свій народ – то жити його болем.
Б Майбутнє постає з минулого.
В Було їх там чоловік з тридцять.
Г Хто принижує оточуючих, той ніколи не буде великий сам.
Д На березі сиділо четверо.ю

Пам’ятник має чималі розміри. Висота бронзової кінної статуї – більше 10 метрів. Її встановлено на високому гранітному п’єдесталі, що імітує дикий неотесаний  камінь  (постамент спроектовано  київським   архітектором   В.Ніколаєвим).

        Гарцює неспокійний кінь. Міцною і вправною рукою стримує його полководець. Упевнено тримається він у сідлі, силою налито його могутню постать. Лівою рукою придержує гетьман кінський повід, правиця стискає булаву – символ гетьманської влади.

        Докладно й ретельно зобразив скульптор одяг Хмельницького: козацький жупан, свиту, шаровари. Поблискує бронзою на боці шабля.

        Погляд приковує лице гетьмана – настільки виразним зробив його скульптор. Глибокі зморшки перерізали високе чоло. Ще суворішим немолоде обличчя гетьмана роблять довгі козацькі вуса. Тяжка задума на чолі, втома й неспокій в очах. Незмірно тяжкою є відповідальність за людські життя, за долю народу.

        Ще здалеку пам’ятник чітким силуетом вимальовується на тлі неба. Чудово гармонує кінна статуя з обрисами Софійського собору, що височіє неподалік.Объяснение:

     Наше життя минає непомітно. Сьогодні я хотів би повернути вчорашнє, та це неможливо. Хіба що хтось збудує машину часу і здійсниться мрія багатьох - повернутися у своє дитинство, свої юні студентські роки. Але, на жаль, це призвело б до непоправних наслідків: катастрофи, війни, хвороби тощо.
     Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом.
    Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета.
     Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".