Усі ми: квіти, трави, дерева, люди — діти великої, могутньої Природи. Дихаємо одним повітрям, гріємося під одним сонцем, пускаємо коріння в одну землю. І все життя тягнемось до висот небесних — гілками-руками, думами-мріями, душами-квітами. Приходимо ненадовго в цей світ, прокладаємо в ньому свою стежку і назавжди відходимо в інший, неземний. Який же сенс у цьому вічному круговороті життя? Чи не в тому, щоб, пройшовши складний шлях пізнання, стати на вищий щабель духовності, відчути свою єдність з усіма формами космічного буття, свою спорідненість з билинкою, пташкою, сонячним променем, краплинкою вранішньої роси? І тоді світ теж стане мудрішим, покращає, бо все в ньому взаємопов'язано і взаємозумовлене.
Скласти золоте правило спілкування можна так: Золоте правило спілкування проголошує: «Стався до людей так, як хочеш, щоб ставились до тебе». На добро людині відповідають добром. Якщо ти людина милосердна та турботлива, то й інші тобі віддячуватимуть добрим ставленням. Якщо людина творить хаос та зло, то вона ніколи не відчує чуйності від інших у свій бік. Тому варто поводити себе із людьми так, як бажаєш, щоб вони поводились із тобою. Тобто будь ввічливим, відкритим, чуйним, небайдужим. Тоді і люди повернуться до тебе з відкритою душею.
Золоте правило спілкування проголошує: «Стався до людей так, як хочеш, щоб ставились до тебе». На добро людині відповідають добром. Якщо ти людина милосердна та турботлива, то й інші тобі віддячуватимуть добрим ставленням. Якщо людина творить хаос та зло, то вона ніколи не відчує чуйності від інших у свій бік. Тому варто поводити себе із людьми так, як бажаєш, щоб вони поводились із тобою. Тобто будь ввічливим, відкритим, чуйним, небайдужим. Тоді і люди повернуться до тебе з відкритою душею.