Утворити з двох речень одне ускладнене відокремленими членами речення зароние
Сонце посміхається до трав вони в миті росою:
Синіють крешталевою стіною високі гори вони покриті вічним снігом

Іноді здається, що можна закрити очі на чужі проблеми.Але чи дійсно це так ? Думаю, врядли.

Не допомагаючи іншим, чи можеш претендувати на їхдо Ні.

Але, напевно, найголовніше не це. Залишаючисьбайдужими до чужої біди, ми збільшуємо кількість зла іболю у світі, в якому житимемо і далі. Ми дозволяємо злудумати, що воно сильніше. Ми самі починаємо в цевірити.

Чи може при пожежі бути моя хата з краю, чи можу язакрити очі на пожежу? Бути упевненою, що мене це неторкнеться? Зло гірше за пожежу. Після вогню можнавідбудуватися і знову накопити втрачене. Але чиповернеться віра в справедливість і бажання іможливість за неї боротися?

На це питання відповідає кожен сам і поступаєвідповідно

       Я з своїми рідними відправився на похід до зимового лісу. Всюди пропахло застарілою корою дуба. Морозне повітря перехоплювало подих, а сніг я завжди скрипів під ногами.
      Дерева були вкриті блискучим зимовим серпанком, та зрештою туман розвіявся. Голі вітки дерев були вкриті легким льодовитим шаром, який переливався під промінчиками сонця то білим, то рожевим , то блакитним...
      Аж ось по стовбуру дерева поскакала білочка піжучи за іншою. Вони нагадували малих діток в зимову пору...Зашелестів кущ. З відти побігло біленьке зайченя майже зливаючисьзі снігом. Не дарма вони скидають свою шубку та одягають білосніжну,не один хижак не спіймає. А ось снігурі на гілках.Животик в них червоненький .А самі снігурці чорні.Навіть їжачків не видно, мобуть позаривалися в тепленькі норки і дрімають собі під великим шаром снігу...
        Весь ліс поснув. Кожна гілочка,кожна тваринка заснула в лісовій тиші, А сам ліс вкрив всіх своїм сном і затих до теплої весни...