Уважно прочитайте текст. У якому стилі він написаний? Доведіть свою думку. Якими мовними засобами послуговується автор для витворення картини настання нового дня? В другому реченні після кожного слова в дужках запишіть частину мови
Уже було зовсім світло, повітря стояло в улоговині густе й синє, а ген там, оддалік, таке яскраве, наче аж лунке. Золотиста зелень смерек безшелесними широкими потоками збігла по схилах, а там, де ще лежали ранкові тіні, вона була схожа на шкуру бурого ведмедя. Окроплене живлющими променями, все навкруг здавалось лагідним, умиротворяло (Є. Гуцало).
І
Над хатою Стельмахів часто пролітали лебеді, і від їх лету чути було звук, схожий на звук далеких дзвонів. Дід говорив, що так співають лебедині крила. Від споглядання перельоту лебедів хлопчику ставало на серці і радісно, і сумно. Хотілося, щоб вони ніколи не відлітали. Він сидів і мріяв, що якщо би був чародієм, то зробив би так, щоб лебеді завжди були тут.
І сталося диво: ніби читаючи думки малого мрійника, лебеді знову з'явилися в піднебессі. Довго хлопчик дивиться їм услід, а дід каже: "Оті принесли нам лебеді на крилах життя". Хлопчику дивно, а дід продовжує далі: "Еге ж: і весну, і життя". Він розповідає малому, що навесні сонце відімкне своїми ключами землю, а ключі ті золоті. Дитині стає страшно — а що як сонце загубить свої ключі?
Все це викликає у діда сміх. "Він дуже гарно сміється, хапаючись руками за тин, ворота, ріжок хати чи дерево, а коли немає якоїсь підпірки, тоді нею стає його присохлий живіт. В таку хвилину вся дідова постать перехитується, карлючки вусів одстовбурчуються, з рота вириваються клекіт і "ох, рятуйте мою душу", з одежі осипається дерев'яний пилок, а з очей так бризкають сльози, що хоч горня підставляй під них".
Потім дід заспокоюється й пояснює хлопчикові, що лебеді полетіли "на тихі води, на ясні зорі". І знову хлопчик задумується, але вже про ті краї, де тихі води і прихилені до них зорі.
Та вже треба йти до хати, а то мати буде сварити за те, що вискочив босоніж, і називати махометом, вариводою, лоботрясом. Вже ж було таке, коли по першому лідку вискочив на ковзанку з материними ночовками. "Ніхто й не здивувався, що я притирився з такою снастю, бо на чому тільки тут не каталися: одні на санчатах, другі на грамаках, треті на шматкові жерсті, четверті умудрилися замість ковзанів осідлати притерті худоб'ячі кістки".
II
Ще одним, як на думку інших, дивацтвом було в хлопця бажання читати. Він перечитував все, що тільки попадало під руку. В одній з книжок описувалося здичавіння чоловіка, який покинув місто. Він оселився в степу, орав землю і навіть чоботи став мастити дьогтем. Тоді ще не всі знали, чим ще, крім дьогтю, можна мазати чоботи. Та для більшості людей взуття було розкішшю. В пору розрухи багато землі треба було виорати, щоб заробити на чоботи.
А оранка, особливо весняна, вважалась святим ділом. Батько говорив про цю працю, як про щось героїчне: "Хмари йдуть на нас, громи обвалюються над нами, блискавки падають перед нами і за нами, а ми собі оремо та й оремо поле".
Навіть в зимових щедрівках виспівували про те, як сам Бог ходив за плугом, а Богоматір носила їсти орачам. З того часу в хлопцевій душі поселилась відраза до пихи та любов до книги, бо "в книжці злеліяне слово має бути справжнім святом душі і мислі".
Хоча мати й гримала часто за те, що хлопець не може відірватися, мов заворожений, від книжки, і грозилась викинути їх у піч, та все ж читання не припинялось.
Навесні мати починала діставати з комори, скрині, сипанки, з—під сволока і навіть з—за божниці свої вузлики з насінням. Вона радісно перебирала своє добро і в мріях вже бачила себе посеред літа поміж зеленого зілля. Насіння для неї було святим. "Мати вірила: земля усе знає, що говорить, чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледащого". Це мати навчила любити землю, роси, ранковий туман, любисток, м'яту, маковий цвіт і калину, "вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна, і яку розквітлому соняшнику ночує оп'янілий джміль".
В роки розрухи через село проходили різні люди. Одні тікали від голоду, інші шукали кращої долі, треті — заробітку. Одного разу через село йшла жінка з хлопчиком. "їхні страдні, виснажені обличчя припали темінню далеких доріг і голоду". Назавжди запам'ятався хлопцеві той, "хто в її материнству, її дитині скибку насущного хліба". Малому хлопчику було дивно й боляче гати байдужість дорослого, і він простягнув голодній дитині жменю гарбузового насіння, що витяг зі своєї кишені.
Початок свят усіх - це є Різдво,
Бо якби Бог у плоті не родився,
Про Богоявлення б не знав ніхто,
А це тому, що Він би не хрестився.
І не страждав за нас би на хресті,
Не дарував би свято Воскресіння,
З надією ння у Христі,
І не чекав би нас по Вознесінні.
І Дух Святий на нас би не зійшов,
У день по Воскресінні п’ятдесятий,
Він як звичайний день, для всіх би йшов,
Також і Трійці, ми не знали б свята.
То ж саме цим, все почалося днем,
Знов хочеться все в ньому пригадати,
Коли в юдейське місто Віфлеєм,
Прийшли Марія й Йосип записатись.
Там місця у заїзді не знайшлось,
Що змусило відправитись до стайні,
Де їй родити сина довелось,
Бо кращих не було на те обставин.
А вже Господній Ангел їм звістив,
Тим пастухам,що поруч вартували,
Велику радість всім благовістив,
Що народився Той, Кого чекали.
Почули ще в великому страху:
«Дитину, в місті знайдете Давида»,
І ще ознаку Ангел дав таку:
«У яслах Він лежатиме сповитий».
Прийшовши вони все розповіли,
Подія ця всіх дуже здивувала.
Марії ж на серце слова лягли,
Вона над ними довго розважала.
Отримав світ в Христі!
Небесне військо виникло раптово,
Хвалити Бога, що на висоті,
Мир на землі і в людях добру волю.
На сході враз, зійшла нова зоря,
І мудреці, що вміли толкувати,
Народження юдейського царя,
В її появі мали розпізнати.
Вони йому вклонитися пішли,
Зоря вела їх, потім зупинилась.
Зрадівши, в дім з дитятком увійшли,
Дари принесли й низько поклонились.
Не випадково склались ті дари,
Із ладану, та золота і смирни,
Два перших, - як священику й царю,
А смирна - це для смертної людини.
Від мудреців як Ірод те зачув,
Що ті шукають тут царя нового,
За свою владу, сильний страх відчув,
І вдарився до наміру він злого.
Та Ангел Йосипу вві сні сказав,
Щоб брав дитятко і тікав в Єгипет,
І там до свого часу залишавсь,
Бо він дитя шукає погубити.
І повбивати Ірод наказав,
Усіх дітей, від двох років і менше,
Серед людей померлих за Христа,
Були це мученики самі перші.
Відома ця історія усім,
І вже давно, це календарне Свято,
Але важливо те передусім,
Що нами в своє серце з неї взято.
Чи народився в ньому твій Ісус?
І як багато місця там займає?
Серед життєвих цінностей, й спокус,
Чи Він на задній план не відступає?
Зворушлива історія Різдва.
А чи ти далі шлях Його простежив,
Що до Голгофського привів хреста,
Де постраждав Він також і за тебе?
Ти викупну ту жертву оцінив?
Чи відвернувся байдуже від неї?
А те, чому Він мудро нас навчив,
Хіба не править долею твоєю?
Перед очима бачу стайню ту,
Стоїть зоря над яслами Ісуса,
В думках за мудрецями увійду
І крізь сторіччя низько поклонюся.
Амінь.
Подробнее здесь: http://m.hristianskie-stihi.com/news/svyato-rizdva/