Уявіть, що кореспондент часопису «Охорона природи» запитав вас: «Чи можете ви себе назвати захисниками природи?». Що б ви відповіли?
Напишіть невеликий твір розповідного характеру з елементами роз-
думу в публіцистичному стилі, розкривши основну думку про те, кого
можна вважати другом і захисником природи.
хелп ми​

Справа правопису — одна з дуже тяжких наших болячок. Здається, нема в цілому культурному світі народа, в якого справа з правописом була так погано влаштована, як у нас, в якого б істнувало зразу кілька правописів, і ні одного з них не додержувалось як слід у письменстві. Досить сказати, що в Галичині питання про правопис стояло, а почасти й досі стоїть, як справа політична; цілі партії воювали за правопис і ставили його гаслом своєї політики. У нас, на Вкраїні російській, до того ще не доходило, але, з другого боку — в цій справі у нас ще більше плутанини; кожний пише, як хоче; не проходить кількох років, щоб хтось не вигадав якихсь одмін у правопису. Один час уряд положив кінець тій плутанині, заборонивши вживати якогось иншого правопису, крім російського — „ярижного“. Волею-неволею довелось писати так, як наказували „зверху“, але тепер, коли стало вільно вживати якого згодно правопису в українському письменстві, знов виникло це питання на світ божий. Ще в кінці 50 років Куліш ясно і просто поставив справу, завівши у своїх виданнях т. зв. „кулішівку“, і наше письментсво її прийняло, згодом тільки додавши ще для більшої зручности маленькі одміни. Були проби (напр. Драгоманова) вживати иншого правопису, але тим пробам не пощастило. „Кулішівку“ прийняли і в Галичині, тільки небіжчик Желехівський, автор великого „українсько-німецького словаря“ зробів у ній деякі зміни, завівши чисту „фонетику“. З 1892 року цей правопис прийнято по всіх галицьких школах: вищих, низчих і середніх, у виданнях Наукового Тов. ім. Шевченка, а далі — „Просвіти“ та по всіх часописах. Коли повстала на Вкраїні російській наша преса, то прийнято було цю фонетику з малими одмінами. Таким правописом друкується „Рада“, „Рідний Край“. Але в кожній газеті, в кожному журналі були все ж таки невеликі ріжниці. А от в „Україні“, що почала виходити в 1907 році, знов бачимо де-яку ріжницю з тим правописом, яким, наприклад, друкується наша „Рада“.

Революція Гідності — це час пробудження людей, здатність піднятися над власними інтересами заради кращого майбутнього. Ця велика віра вела вперед попри кулі снайперів, кийки «беркутівців» та тисячі кримінальних справ, які порушували проти майданівців. «Серце Європи б’ється в Києві», — сказав французький філософ зі сцени Майдану. Нині воно б’ється в кожному з нас, хто вірить в Україну, захищає її на всіх фронтах від зазіхань агресора. Своїми спогадами про події 2013—2014 років із «Голосом України» поділилися народні депутати, безпосередні учасники подій на Євромайдані. Боротьба ще не завершена, переконані вони. Але внутрішнього настрою та рішучості їм не позичати.