Уявиь, що ви потрапили в минуле-60-70-ті роки хx століття і побули в тому часі дня, уживаючи диеслова минулого часу, розкаить, як сприйняли тодишниі школяри показани вами сучасниі технчни засоби зв'язку.
Люди бувають різні, тому й поводяться по-різному, і вчинки в них різні. Одні люди добрі, лагідні, в них і вчинки добрі. Такі люди допомагають іншим. Якщо в них є можливість, вони завжди подадуть бідному або до каліці чи старенькому. З таких людей виходять добрі друзі, на яких можна покластися, знаючи, що ця людина тобі до Така людина ніколи не видасть тебе і не розповість твою таємницю. Але є й такі люди, що ніколи не подадуть бідному, якщо навіть дуже багаті. Ці люди майже завжди стають черствими через збіднілість своєї душі. Усі ці люди готові на будь-що, коли їм щось потрібне. Вони дуже заздрісні, їм не можна довіряти свою таємницю — про неї знатимуть усі. Цим людям не можна довіряти ще й тому, що коли їм вигідно, вони можуть збрехати. Ці люди готові проміняти друга або рідну матір на будь-яку річ. Вони завжди дорікають тобі. Якщо посваритися з такою людиною, вона почне розповідати усім про тебе неправду або переказувати неприємні моменти з твого життя. З такими злими і брехливими людьми краще не спілкуватися, бо сам станеш таким. Та, на щастя, добрих людей у нашому світі більше.
Жив собі на світі один дракон. Вірніше – дракончик, тому що він був ще зовсім маленьким. Як і у звичайній родині у нього були тато та мама, а також брати і сестри. Тільки усі вони теж були драконами.
Тато нашого дракончика славився на весь світ – він викрадав принцес. За все своє життя йому вдалось викрасти близько трьохсот двадцяти шести різноманітних принцес. І він дуже цим пишався. Він полонив принцес не тільки з усіх найближчих королівств, а й навіть з дуже-дуже далеких країн – Індії, Ірану та Австралії. Дракону пощастило викрасти і юну принцесу з Туреччини, але вона зчинила такой галас, погрожуючи своїм батьком-султаном та його численним військом, що йому довелось швидко повертати її додому, аби уникнути подальших непорозумінь.
Всі у драконячій родині пишались таким відважним татом-драконом. Тому нашому дракончику дуже кортіло швидше вирости, аби стати таким, як його батько. Але він був ще зовсім маленьким – йому не виповнилось і ста двадцяти років. Він навіть не вмів пихкати вогнем, як його брати та сестри. Тому вони не дуже любили гратись з нашим дракончиком, називаючи його малечею. І тільки мама дракончика запевняла його, що з нього обов’язково виросте справжній дракон – ще більший викрадач принцес, ніж тато. Думки про це трохи покращували настрій нашого дракончика, і він відправлявся світ за очі – у ліс чи на озеро, щоб поринути у мрії. Там він був не маленьким, а величезним могутнім драконом, який одним подихом міг спалити півміста.
Але є й такі люди, що ніколи не подадуть бідному, якщо навіть дуже багаті. Ці люди майже завжди стають черствими через збіднілість своєї душі. Усі ці люди готові на будь-що, коли їм щось потрібне. Вони дуже заздрісні, їм не можна довіряти свою таємницю — про неї знатимуть усі. Цим людям не можна довіряти ще й тому, що коли їм вигідно, вони можуть збрехати. Ці люди готові проміняти друга або рідну матір на будь-яку річ. Вони завжди дорікають тобі. Якщо посваритися з такою людиною, вона почне розповідати усім про тебе неправду або переказувати неприємні моменти з твого життя.
З такими злими і брехливими людьми краще не спілкуватися, бо сам станеш таким. Та, на щастя, добрих людей у нашому світі більше.
Тато нашого дракончика славився на весь світ – він викрадав принцес. За все своє життя йому вдалось викрасти близько трьохсот двадцяти шести різноманітних принцес. І він дуже цим пишався. Він полонив принцес не тільки з усіх найближчих королівств, а й навіть з дуже-дуже далеких країн – Індії, Ірану та Австралії. Дракону пощастило викрасти і юну принцесу з Туреччини, але вона зчинила такой галас, погрожуючи своїм батьком-султаном та його численним військом, що йому довелось швидко повертати її додому, аби уникнути подальших непорозумінь.
Всі у драконячій родині пишались таким відважним татом-драконом. Тому нашому дракончику дуже кортіло швидше вирости, аби стати таким, як його батько. Але він був ще зовсім маленьким – йому не виповнилось і ста двадцяти років. Він навіть не вмів пихкати вогнем, як його брати та сестри. Тому вони не дуже любили гратись з нашим дракончиком, називаючи його малечею. І тільки мама дракончика запевняла його, що з нього обов’язково виросте справжній дракон – ще більший викрадач принцес, ніж тато. Думки про це трохи покращували настрій нашого дракончика, і він відправлявся світ за очі – у ліс чи на озеро, щоб поринути у мрії. Там він був не маленьким, а величезним могутнім драконом, який одним подихом міг спалити півміста.