Від кожного дієслова утворіть форму 1-ї особи однини та 3-ї форми множини. Підкресліть букви, які позначають звуки, що чергуються. Їздити, городити, носити, казати, летіти, кликати, товкти,котити, хотіти, вертіти, дихати, просити, косити, гладити,
бродити, мастити, пустити, робити, любити, терпіти, ловити.

Я багато разів придивлявся до того, як відповідально моя бабуся ставиться до роботи. Але найбільше мені подобалось гати за випіканням пиріжків. У неї якесь особливе ставлення до хліба. Мабуть, це тому, що під час голоду вона не їла вдосталь хліба. 
Отже, бабуся господарює на кухні. Тут гамір, чути булькання чогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всього цього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. Для неї головне — спекти смачні пиріжки. Очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукам робити саме ту роботу, яка потрібна. Обличчя бабусі осяяне усмішкою, розрум'янилось, ніби на морозі. А руки, золоті руки моєї дорогої людини, рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити. 
Спочатку бабуся замішує тісто, додаючи в нього дріжджі, яйця, цукор, масло, борошно, молоко. Вона вимішує тісто ложкою, тоді руками, а потім смішно б'є тісто кулачками та об стіл. Вимішане тісто кладе у дерев'яну діжу, щоб підходило. Вона каже, що у дерев'яній діжі тісто пахне смачніше, бо там живе давній дух предків. Поки тісто підходить, бабуся готує начинку для пиріжків: капусту, товчений горох, ягоди вишні, мак. Від швидкої роботи на обличчі у бабусі виступають крапельки поту, але вона на це не звертає увагу. Вона не стомлюється, бо хіба ж можна втомитись від улюбленої справи? 
Мені подобається гати, як росте тісто у діжі, а іноді аж вилізає звідти. Ось тісто вже готове. Бабуся виробляє невеликі формочки пиріжків, кладе в них начинку і викладає на змазані олією листи. Треба почекати, щоб пиріжки підійшли. Потім бабуся змазує пиріжки збитим яйцем і ставить їх у піч. Перед цим піч витоплена до певної температури. Закриває піч заслінкою і чекає десь хвилин 15—20. Ось тепер вона може трошки відпочити. Я так люблю ці хвилини. Моя бабуся лагідно посміхається, гладить мене по голівці, ніби маленького, а інколи ще й пісню співає. І таким теплом, радістю віє від неї, що я забуваю про всі свої невдачі, і теж чекаю пиріжків. І от прийшов довгоочікуваний час. Бабуся бере лопату, дістає нею листи. На столі, застеленому білою тканиною, вона викладає пиріжки. Накриває їх теж біленькою тканиною. Я завжди дивувався, для чого це? Але моя втіха, моя бабуся таємниче мені шепоче: "Не займай, встигнеш, хай пиріжечки вільно подихають, відпочинуть". Так воно і є. Пиріжки духмяні, м'якенькі, так і ваблять до себе. 
Урочиста хвилина настала. Вся сім'я сідає за стіл. На центральному місці — наша бабуся. Ми чекаємо, поки вона візьме першою пиріжок, а тоді вже вся наша родина. Справжнє задоволення — їсти ці пиріжки. Вони виготовлені найдорожчими у світі руками — бабусиними. Ці пиріжки дають нам силу, розум. Мені дуже подобаються пиріжки, випечені бабусею. Мені завжди хотілося готувати так, як моя бабуся. 

Котёнка принес домой мой старший брат. Подобрал его на улице из жалости. Это существо противно мяукало, и его трудно было назвать хорошеньким: короткая рыжая шёрстка, длинные уши, как у зайца, голенький хвост, как у крысёнка, на задних лапах вместо розовеньких подушечек с остренькими коготками какие-то коричневые шишки с одним когтем, а одна лапа вообще не сгибалась. Красивыми были только глаза, большие и тёмно-синие. Мы назвали его Рыжиком.            Сейчас он любимец всей семьи. Больше всего он любит охотиться. Когда кто-нибудь начинает скрябать под подушкой, Рыжик замирает, потом очень медленно крадётся, чтобы не вспугнуть дичь, затем  стремительно просовывает свои лапы и моментально выпускает когти. Ему всегда хочется увидеть, а может быть, и попробовать то, что он поймал, поэтому он изо всех сил тянет свою добычу, не обращая на громкую мольбу: «Рыжик, отпусти!»         На  Новый год под елкой  для Рыжика всегда приготовлен подарок. А нам с братом кажется, что в нашей семье не двое детей, а трое.