Від поданих прислівників утворіть нові слова за часток казна, хтозна, сь, ані. запишіть їх. поясніть правопис утворених слів. виділіть орфограми. скільки, звідки, трохи, давно, високо, мало.

Наші предки шанували сонце. Його проміння несло світло, тепло й радість. Сонце дарувало врожай, за це йому були вдячні. Як проникало сонячне проміння до домівки? Звичайно, через вікна.
  Коли в хатках наших предків з'явилися перші віконця, це були зовсім невеличкі отвори. Щоб засклити їх, майстри розкочували скляну кульку. Тому кожне віконечко було круглим. Пізніше для одного вікна використовували вже чотирискляних кружечки. Чотири їх було тому, що віконце вважали поглядом на всі чотири сторони світу.
  Щоб привернути до вікна увагу, його прикрашали. Спочатку в ролі прикрас були витинанки зі шкіри. Коли скло навчилися різати на квадрати, воно стало тоншим. На зміну шкіряним витинанкам прийшли паперові.
  Для виготовлення витинанок брали папір, фарбували його в червоний, рожевий, синій, зелений кольори. Папір складали учетверо. Ножем або ножицями вирізали візерунки. 
  Багатокольорові витинанки виготовляли з білого паперу, а вже потім пензликом фарбували окремі деталі. На шибки витинанки наклеювали крохмальним клейстером.
  Витинанки були виявом святкової радості. Коли йшли сіяти навесні хліб, наклеювали весняну витинанку. Коли збирали врожай, наліплювали осінню. Якщо в хаті була молода дівчина, на вікні була витинанка, яка про це сповіщала. А там уже й весільна витинанка на шибці з'являлася.
  Поступово тісно стало витинанкам на вікнах. їх почали наклеювати на полицях, сволоках, стінах. Почали вирізувати витинанки для забавки дітям.
  Відгомін давньої традиції витинання ми гаємо досі. Хіба ж не бачимо на вікнах дитсадочків і шкіл паперові сніжинки узимку? А паперове мереживо на сучасних книжкових полицях? Орнаменти витинанок трапляються сьогодні на тканинах і шпалерах.

 народився та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнений, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотів подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібним та коханим. Звичайно, інколи між нами трапляються випадки непорозуміння, та це не псує наших відносин. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.