Цікава ідея написати листа у майбутнє. Собі чи людям, які його будуть читати. Ну що ж, по-перше, я б хотіла побажати всім здоров’я, щастя та любові. По-друге, натхнення та удачі, по-третє, залишатися собою завжди. При різних життєвих ситуаціях. Я хочу сказати дітям – любіть своїх батьків, вони справді піклуються про вас. Ви – найдорожче, що є у них. Говоріть слова вдячності їм. Також, насолоджуйтесь дитинством. Це найкраща пора в житті. Пишіть листи Діду Морозу та вірте, що всі ваші мрії здійсняться, адже, якщо ти чогось сильно забажаєш, то обов’язково це отримаєш(я гарантую). Своїм ровесникам(мені 15 років), хочу побажати стійкості. В нашому віці відбувається багато різних негараздів, але ми сильні. Пам’ятайте про це. Будьте позитивними, вірте в хороше. Говоріть все як є, тому що потім у вас не буде часу сказати те, що ви хотіли. Вчіться, дізнавайтесь про щось нове, займайтесь спортом. Робіть те, що подобається вам. Не зупиняйтесь на досягнутому. Дружіть, будьте хорошим другом, вірним та відданим. Навчіться чути, не просто слухати. Поставте собі ціль, адже, як казав Гете: «Дайте людині мету заради якої варто жити і вона зможе вижити у будь-якій ситуації». Дорослим хочу побажати терпіння, любіть себе, Ви ще багато чого можете. Більше відпочивайте, удосконалюйтесь, подорожуйте. Займайтесь собою, своїм здоров’ям. І на останок : « Життя одне, Ви можете все, якщо захочете». З найкращими побажаннями в майбутнє ( і запиши своє ім*я )
Цього літа я відпочивала в молодіжному таборі в Криму. Звичайно, це було дуже цікаво. Я познайомилася з багатьма хлопцями й дівчатами, знайшла нових друзів з різних міст і селищ України. Ми жили майже на самому березі моря, в наметах.З ранку до вечора ми купалися, пірнали, ловили мідій та рапанів, грали в різні спортивні ігри — баскетбол, волейбол, ввечері співали пісень під гітару. Але найголовніше — ми ходили в походи! У нас були справжні інструктори-альпіністи, і вони допомагали нам. Звичайно, ми не підкоряли скелі, це дуже небезпечно, треба мати відповідні навички, але в походи по горах ми вирушали досить часто.Найбільше враження на мене справив похід на гору Роман-Кош. Це найвища вершина Криму, і зійти на неї було зовсім не легко. Спочатку ми потренувалися — сходили на Аюдаг, щоб зрозуміти, як поводитися в горах, навчитися розраховувати власці сили і звикнути якомога менше пити в поході, інакше на складному маршруті буде непереливки. І тільки після цього ми вирушили підкоряти головну вершину Криму.Найскладніша ділянка на шляху — перша. Ми йшли мовчки, несли свої рюкзаки, з нас градом котився піт, але всі мовчали, і ніхто не скаржився. Декому було зовсім важко, і ми брали в них рюкзаки, допомагали, підбадьорювали. Всі твердо вирішили зійти на вершину! Коли подолали перший етап, стало значно легше, мабуть ми звикли до темпу. І почалося сходження. Спочатку ми йшли надзвичайно гарними гірськими лісами, потім досягли яйли — високогірного лугу, де ростуть запашні соковиті трави, прекрасні квіти і випасають худобу місцеві мешканці, та по ній, залитій сонцем (уже починалася денна спека), дійшли нарешті до вершини! Я була приголомшена, коли побачила, що хмари — підімною! Вони, білі й пухнасті, повільно пливли в яскраво-блакитному небі, яке було не лише наді мною, а й навколо мене, й наче торкалися моїх кросівок. Я була настільки вражена, що не могла поворухнутися й так і застигла на краю невеликого майданчика на вершині. Це було неперевершене видовище!Я зрозуміла, чому люди раз у раз, щороку повертаються в гори. Побачивши їх, уже неможливо від них відмовитися. Крім того, саме в горах перевіряється твій характер, твоя наполегливість, терплячість, твої фізичні й душевні сили, випробовується дружба.Я обов’язково приїду до цього табору наступного літа!
