Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий
1. Бережімо честь народу, найкоштовнішу перлину.
2. Простягаю руки до сонця, всього світлого
оборонця.
3. Скарби здобуті неправдою,не дають користі.
4. Уздовж озер сполосканих блакиттю, лежить
дорога вся дощами зрита.
5. Дивлюсь на вас людей, не надивлюся.
6. У рідний край грозою вмитий, ведуть усі шляхи на
світі.
7. А ми веселі хлопчаки,снігами бігли нав .
8. Низькими хмарами підперта, не спить Говерла.
9. Що в піснях несуть вони, вуличні барди
улюбленці площ?
10. Шпак, пташина перелітна повертається
додому, в’є гніздо в дуплі старому.
11. Вони прийшли зимѝ, тумани.
12. А ми табун лякливих баранів, не в змозі слова
вимовити проти.