Він дав прихисток у слові цілій нації
Уже для багатьох поколінь українців і не тільки українців Тарас Григорович Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо. Та це лише ілюзія. Шевченко — невичерпний і незбагненний. 9 березня, як завжди, Президент України урочисто вручив Шевченківську премію лауреатам 2017 року. Здавалося б, звична церемонія. Але виступ одного з нагороджених, поета і видавця Івана Малковича, став надзвичайно емоційним і щирим одкровенням
істинного українця, якому по-справжньому болить Україна. У виступі прозвучало палке бажання довести всьому світові, що Шевченко і модерний, і сучасний, адже з нього постійно ліпили тільки селянського романтика і таврувальника панів, понижуючи образ національного генія до постаті бідного кобзаря.
Як не прикро це усвідомлювати, але й сьогодні саме такий образ Шевченка переважає й досі — кріпак і селянський поет-мученик. Наша українська натура й далі продовжує зациклюватися на образі мученика, затінюючи істинний образ Шевченка-поета, чий «Кобзар» — особливо в часи бездержавності — і аж дотепер правив нам за найвищу Конституцію Національного Духу.
Багато поетів страждали і гинули, але небагато давали прихисток у слові цілій нації, бо справжні Шевченкові смисли в багатьох його творах звучать як важкий, глибокий рок, а не мелясна попса. Годі вже сльозливо розповідати про кріпака, який служив безправним, безсловесним попихачем у панів, а пора змінити парадигму і вести натхненну мову про неймовірного хлопчика, що аж світився великим талантом, який без тата й мами, і без, здавалося, жодних шансів на успіх, створив сам себе. Виявляється, що те його внутрішнє світіння, то далеко не абажурне сяйво, то — вогонь правди. І Шевченко переливає свою правду в поезію, даючи нам вічну, непроминальну енергію українського духу.
Отож і наш з вами святий обов’язок свідчити правду. А правда сьогодні така, що наша держава майже не дбає про українську мову, що все починається й закінчується велемовними, пустопорожніми фразами. Що нас, носіїв української мови, ще й сьогодні багато хто з наших співгромадян трактує як дивакуватих аборигенів. Що ми ще й досі, як соняшник до сонця, повергаємо голови на почуте українське слово.
Адже сказано: на початку було Слово, яке, як відомо, формує свідомість. І з цим словом ми неодмінно повернемося до самих себе і нарешті повнокровно з’явимося на культурній карті світу.
якщо можно самому скласти
Для мене зима це гарна пора року. адже взимку можно грати з друзями в сніжки,кататися на санях або на ковзанах.
взимку дуже гарний сніг, який виблискує на сонці. під ногами залишається слід, і сніжок так цікаво хрустить ніби хтось щось їсть хрустке.
і чекаєш цю пору року від осені. теплі вечори, батьківськи казки про сніжну королеву, гарні та веселі сімейні фото.
як зтма проходить без снігової баби? якщо її не "змацструвати" все, зиму ти пропустив. зимові канікули тільки додають сили гратися на вулиці і ставати майстрами зі снігу.
отже, зима як і літо дуже цікава пора року. і чекаємо на неї кожен раз коли підходить черга до неї.
Объяснение:
Мова – найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови – це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає нація і держава. В день шанування пам’яті Нестора-Літописця ми святкуємо День української мови і писемності. І щорічно, відзначаючи це свято, гуртуємось задля відродження духовності, зміцнення державності, формування громадянського світогляду.