В якому рядку дієприкметники недоконаного виду: 1. Сумуючий, куплений, посинілий, просіяний, позолочений
2. Руйнуючий, збудований, люблячий, печений, змолочений
3. Тертий, читаючий, ніяковіючий, шитий, відповідаючий
4. Висвітлений, червоніючий, печений, падаючий, знервований,
5. лежачий, сидячий, читаний, митий, знайдений
Люди кожен день роблять добрі вчинки, і деякі з таких вчинків вважаються героїчними. Наприклад, взяти додому з вулиці цуценя або кошеня - це, звісно, добрий вчинок, але не героїчний. А от врятувати людину під час пожежі - вчинок, безумовно, героїчний. Де ж полягає межа між добрим вчинком і героїчним?
На мій погляд, добрий вчинок буде героїчним, коли людина, що робить цей вчинок, сама ризикує. Рятуючи того, хто тоне, ризикуєш утонути сам, а рятуючи людей з палаючого будинку, ризикуєш згоріти. Мабуть, саме тому рятувальників і пожежників називають людьми героїчних професій.
Ті, хто під час Другої Світової війни ховав у себе єврейськіх дітей або поранених бійців, ризикували бути розстріляними разом зі своїми родинами. Одже, коли люди, незважаючи на ризик, роблять такі добрі вчинки, їх можна назвати героями.
Також я вважаю героями тих, хто робить добрі вчинки, докладаючи дуже багато зусиль. Наприклад, життя Матері Терези - суцільний подвиг. На мій погляд, дослідники, що добиралися до найвіддаленнішіх куточків планети, - теж герої.
Объяснение:
Мені дуже подобається байка Г. Сковороди "Голова і Тулуб". У ній письменник порівнює людей, які вихваляються зовнішнім, та тих, хто збагнув неоціненність та важливість внутрішнього світу людини. Пихатий Тулуб вихваляється перед Головою своєю одежею, своїми розмірами і своїм нібито важливим значенням, тоді як Голова розуміє (на те вона й голова!), що одяг та пиха не роблять людину людиною. Як казали давні римляни, борода не створює філософа. Тобто зовнішні риси не варто ставити вище за внутрішні, духовні. Цікавою видалась мені і байка "Жайворонки", схожа за проблематикою. Досвідчений Жайворонок каже: "Не той орел, хто літає, а той, хто легко сідає..." Про значення титулів (точніше майже повну відсутність того значення) розповідає нам байка "Олениця та Кабан", у якій Кабан став бароном, проте залишився "свинею" — як в прямому, так і в переносному значенні... Прекрасну філософську ідею сродної праці Г. Сковорода висловив і у байці "Бджола та Шершень"
До появи байок Г. Сковороди в тогочасній українській літературі байки існували лише як елемент інших великих творів. Григорій Сковорода створив настільки яскраві приклади цього жанру, що їх самобутність не викликала жодного сумніву! У своїх байках Сковорода алегорично висловлює основні ідеї своєї філософії: ідею сродної праці, необхідність цінувати духовне вище за матеріальне, ідею самопізнання та духовного вдосконалення людини, роздуми над проблемами виховання та самої сутності людського життя. Це такі важливі питання! Як же філософ зміг втілити їх в такому, на перший погляд, розважальному жанрі, як байка? Насамперед він майстерно добирав сюжети для своїх байок. В образах тварин, птахів, рослин ми одразу ж впізнаємо певні риси людської вдачі, певні типи людей. Тому читач отримує одразу "два в одному": і цікавий сюжет, і повчальний зміст. Для досягнення більшого виховного ефекту Г. Сковорода ділить байку на дві частини: в одній він викладає сюжет, у другій — мораль до цього сюжету, пояснення та підтвердження тих думок, що вже самі на в уважного читача. Повчальну частину сам письменник назвав "сила". І дійсно, байки Сковороди мають надзвичайну силу: силу очищувати людей, змінювати на краще їхні душі, виправляти їхні життєві принципи...