Я вважаю дуже глибокою й точною думку видатного вченого та філософа Арістотеля, що кожна людина може зробити ту чи іншу помилку, та лише дурні й надалі обстоюють її, навіть знаючи вже, що вона хибна. Додам тільки, що кожен із цих дурнів по-різному нерозумний.
По-перше, є настільки вперті люди, які, навіть знаючи про хибність своїх думок, через самозакоханість та егоїстичність наполягають на помилкових твердженнях, уважаючи нісенітницею те, що вони взагалі можуть помилитися.
Насправді я дуже часто бачу тих, кому важко, нестерпно визнавати власні помилки. Наприклад, моя найкраща подруга Марія. Якось ми з нею посперечалися про пісню групи «Роллінг Стоунз», у якій вона деякі слова співала неправильно. І навіть тоді, коли я відшукала текст пісні та показала Марії, вона все одно пирхала й наполягала на своєму.
По-друге, бувають не дуже розумні люди, які, почувши певне твердження, починають направо й наліво поширювати його, не усвідомлюючи помилковості або примітивності самої думки. Хоч у такому разі вони, дивлячись на інших зверхньо, почуваються найрозумнішими, та насправді не є такими.
Яскравих прикладів цього чимало в п’єсі «Мина Мазайло», де Микола Куліш засуджує міщанство та національну упередженість. Для себе я визначила в цьому творі ще одну проблему — проблему неправильності думки, світогляду, заснованих на сприйнятті лише зовнішньої форми явища. Таке сприйняття властиве тьоті Моті, Мині Мазайлові, його дружині та навіть Рипі. У їхній самовпевненій міщанській пихатості насправді виявляється бідність думки й обмеженість.
Тяжко жилося нашому народові в минулому. свої найзаповітніші прагнення і сподівання трудящі висловлювали в казках, легендах, прислів’ях. і казки вони складали завжди такі, в яких перемагає правда, добро, справедливість, а зло і жорстокість караються. однією з таких казок є «мудра дівчина». головна героїня маруся втілює мудрість, кмітливість людини, демонструє перемогу розуму, його силу. цим образом народ показав, що найбільше багатство людини — розум. саме за його людина, незважаючи на те, багата вона чи бідна, має авторитет серед інших людей, її поважають, до її думки дослухаються. кмітлива, розсудлива, винахідлива дівчинка любить свого батька, намагається у всьому йому . вона з бідної сім’ї, але мудрості мала більше, ніж її багатий дядько і пан. тому і звертається батько за порадою до дочки, а не до поважних і досвідчених людей. і навіть пан дивується, як легко маруся знаходить вихід зі складних ситуацій. два прислів’я «мудрість — велике багатство» та «не багатство красить людину, а розум» найкраще характеризують і основну думку казки і головну героїню.
Я вважаю дуже глибокою й точною думку видатного вченого та філософа Арістотеля, що кожна людина може зробити ту чи іншу помилку, та лише дурні й надалі обстоюють її, навіть знаючи вже, що вона хибна. Додам тільки, що кожен із цих дурнів по-різному нерозумний.
По-перше, є настільки вперті люди, які, навіть знаючи про хибність своїх думок, через самозакоханість та егоїстичність наполягають на помилкових твердженнях, уважаючи нісенітницею те, що вони взагалі можуть помилитися.
Насправді я дуже часто бачу тих, кому важко, нестерпно визнавати власні помилки. Наприклад, моя найкраща подруга Марія. Якось ми з нею посперечалися про пісню групи «Роллінг Стоунз», у якій вона деякі слова співала неправильно. І навіть тоді, коли я відшукала текст пісні та показала Марії, вона все одно пирхала й наполягала на своєму.
По-друге, бувають не дуже розумні люди, які, почувши певне твердження, починають направо й наліво поширювати його, не усвідомлюючи помилковості або примітивності самої думки. Хоч у такому разі вони, дивлячись на інших зверхньо, почуваються найрозумнішими, та насправді не є такими.
Яскравих прикладів цього чимало в п’єсі «Мина Мазайло», де Микола Куліш засуджує міщанство та національну упередженість. Для себе я визначила в цьому творі ще одну проблему — проблему неправильності думки, світогляду, заснованих на сприйнятті лише зовнішньої форми явища. Таке сприйняття властиве тьоті Моті, Мині Мазайлові, його дружині та навіть Рипі. У їхній самовпевненій міщанській пихатості насправді виявляється бідність думки й обмеженість.
Отже, кожен може помилитися, і це природно.