До власних іменників передусім належать: а) прізвища, імена, по батькові, псевдоніми людей (Левчук, Пав-личко, Клименко, Василь, Оксана, Володимирівна, Петрович, Леся Українка); б) назви найвищих державних та урядових посад (Президент України, Голова Верховної Ради, Генеральний прокурор України); в) індивідуальні назви установ, організацій, газет, часописів, творів, готелів, пароплавів (Театр ляльок, Український дім, видавництво "Вища школа", газета "Вечірній Київ", теплохід "Тарас Шевченко"; г) назви визначних історичних подій, свят, урядових нагород (Полтавська битва. День незалежності, Державна премія імені Т.Г. Шевченка); г) географічні й астрономічні назви (Волинь, Рівне, Дніпро, Кавказ, Меркурій); д) назви релігійних свят, постів, культових імен (Різдво, Покрова, Христос, Бог); е) клички тварин (Рябко, Пушок). Власні і загальні назви розрізняються граматично й орфографічно. На противагу загальним іменникам власні назви не вживаються у формі множини (Грінченко, Крим, Київ). Форми множини у власних назвах використовують тоді, коли треба позначити осіб одного роду чи однієї сім'ї (родина Коцюбинських, брати Тобілевичі) або для позначення групи осіб чи предметів, що мають однакові індивідуальні назви: У товаристві було два Миколи; В Україні багато Вербівок. Позначаючи одиничний топонімічний об'єкт, власні назви теж можуть вживатися у множині (Суми, Карпати, Чернівці). Власні іменники можуть переходити у загальні, а загальні у власні. Переходячи у загальні іменники, власні назви втрачають суто індивідуальне значення і вживаються як узагальнена назва типу людей або якогось класу однорідних предметів: меценат, ловелас, дизель, форд, ампер. У свою чергу на основі загальних назв виникають власні: "Перлина" (магазин), Орел (місто). Власні назви за правилами українського правопису пишуться з великої літери, загальні - з малої.
а) прізвища, імена, по батькові, псевдоніми людей (Левчук, Пав-личко, Клименко, Василь, Оксана, Володимирівна, Петрович, Леся Українка);
б) назви найвищих державних та урядових посад (Президент України, Голова Верховної Ради, Генеральний прокурор України);
в) індивідуальні назви установ, організацій, газет, часописів, творів, готелів, пароплавів (Театр ляльок, Український дім, видавництво "Вища школа", газета "Вечірній Київ", теплохід "Тарас Шевченко";
г) назви визначних історичних подій, свят, урядових нагород (Полтавська битва. День незалежності, Державна премія імені Т.Г. Шевченка);
г) географічні й астрономічні назви (Волинь, Рівне, Дніпро, Кавказ, Меркурій);
д) назви релігійних свят, постів, культових імен (Різдво, Покрова, Христос, Бог);
е) клички тварин (Рябко, Пушок).
Власні і загальні назви розрізняються граматично й орфографічно. На противагу загальним іменникам власні назви не вживаються у формі множини (Грінченко, Крим, Київ). Форми множини у власних назвах використовують тоді, коли треба позначити осіб одного роду чи однієї сім'ї (родина Коцюбинських, брати Тобілевичі) або для позначення групи осіб чи предметів, що мають однакові індивідуальні назви: У товаристві було два Миколи; В Україні багато Вербівок. Позначаючи одиничний топонімічний об'єкт, власні назви теж можуть вживатися у множині (Суми, Карпати, Чернівці).
Власні іменники можуть переходити у загальні, а загальні у власні. Переходячи у загальні іменники, власні назви втрачають суто індивідуальне значення і вживаються як узагальнена назва типу людей або якогось класу однорідних предметів: меценат, ловелас, дизель, форд, ампер. У свою чергу на основі загальних назв виникають власні: "Перлина" (магазин), Орел (місто).
Власні назви за правилами українського правопису пишуться з великої літери, загальні - з малої.
Источник: http://pidruchniki.com/1842112040548/dokumentoznavstvo/vlasni_zagalni_imenniki
що робить?
научає любити-присудок
любити що?
край-додаток
край який?
рідний-означення
любити як?
щиріш-обставина
научає любити кого?
нас-додаток
2)гори-підмет
що роблять?
линуть-присудок
линуть як?
наче в чистім небі-обставина
линуть як?
легким візерунком-обставина
3)міст-підмет
що зробив?
прогуркутів-присудок
як?
давно-обставина
коли?
вже-оставина
прогуркутів через що?
через Дінець-додаток
4)радість-підмет
радість чия?
інших-означення
радість для кого?
для себе-додаток
як своя-присудок?
5)ті-підмет
мусять буть -присудок; Мусять буть якими? Добрими-означення
2 частина підрядна означальна
що-підмет
творять-присудок
добро-додаток