Вибіркова робота. Виписати з нього займенники. Визначити їх групи за значенням, скориставшись таблицею «Групи займенників за значенням»(письмово).
Ми приходили до озера щодня. Набирали харчів, дорогою ганялись із сачками за
всякими мушками. Але одного ранку відбулась подія, яка трохи змінила і наше життя, і
наші подальші плани. Коли ми, як завжди, з галасом вискочили з-за дерев на берег, то
побачили: в нашому озері купається якийсь хлопець.
— Принесло ж сюди цього велосипедиста, — буркнув Митько.
Але той, уздрівши нас, хутко виліз на берег і весело загукав:
— Привіт дослідникам! І вам покупатися скортіло? (Б. Комар).

Книги про минуле не втрачають актуальність і в наш час. Вони є неоціненним надбанням сьогоднішнього суспільства, тому що висвітлюють всі проблеми і розв"язки проблем минулого,  так важливих для науки теперішнього.

         Важливим  є те, що деякі морально-етичні норми не втрачають свого значення протягом усіх поколінь і те, що люди часто наслідують характери, звичаї і традиції своїх пращурів. У сучасному світі залишилось багато тих переваг  і недоліків людської сутності,  що були притаманні людям у минулому. До теми протиріччя особистості,  у своїх книжках, зверталося багато українських письменників, таких як Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Карпенко-Карий.

     Отже, на мою думку, саме книги про минуле  розкривають сутність сучасного.

Народні художні промисли в Україні є невід’ємною складовою української культури, вони увібрали в себе риси, притаманні окремим етнографічним регіонам країни. З покоління в покоління передавалися таємниці технічної та технологічної майстерності, вдосконалювалися прийоми обробки природних матеріалів

Упродовж століть десятки й сотні тисяч майстрів – килимарниці, вишивальниці, ткачі, гончарі, різьбярі по дереву, кістці та рогу, майстри декоративного розпису, склороби-гутники, золотарі-ювеліри, ковалі, майстри лозоплетіння і художньої обробки шкіри та багатьох інших професій – створювали речі, необхідні людям у побуті. Кращі з них ми називаємо тепер творами народного мистецтва.

У ряді населених пунктів (Опішня, Решетилівка, Косів, Богуслав, Гавареччина, Петриківка, Діхтярі, Глиняни, Клембівка та інші) існували школи традиційного народного мистецтва.

До 1960 р. народні промисли були зосереджені у кооперативних артілях, згодом реорганізованих у державні фабрики художніх виробів. Багато з них із 1968 р. увійшли у виробничо-художні об’єднання.

Під впливом кліматичних, природних умов, особливостей побуту українців, властивостей місцевої сировини та історичних чинників у кожному етнографічному регіоні України виробляли локальні предмети художньої образності, орнаментики, формотворення.

(надеюсь что хорошо)