Виберіть і запишіть речення в такому порядку: 1) з означеннями; 2) з прикладками.
Наприкінці 50-х років минулого століття розкидана світами українська спільнота активно організовується довкола ідеї гідного пошанування Тараса Шевченка, генія і пророка свого народу, на честь «круглої» печальної дати — 100-річчя від дня його смерті. Найрезультативніше ця ідея почала здійснюватися на американському континенті, в Канаді і США.
У цілому північноамериканська шевченкіана, не враховуючи календарів, лише за два роки — 1960-1961 — поповнилася 36-ма новими виданнями загальним обсягом 3950 сторінок. Осторонь цієї справи, звичайно, не міг стояти обраний 1951 року предстоятелем Української православної церкви в Канаді митрополит Іларіон, відомий донедавна в науковому світі як професор Іван Огієнко. (За М. Тимошиком)
Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір.
Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.
Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.
Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…
Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.
Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо.
Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.
Дія відбувається під селянською хатою, що стоїть на горбочку край села. У центрі — старий кобзар із малим поводирем, а навколо стоять селяни і зачаровано слухають невеселу оповідь. Тут і молода господиня зі своїм сімейством, і косарі, що повертаються додому після цілоденної праці, і старенька бабуся, і Тарас. Він стоїть найближче до кобзаря, ловить кожен рух, вслухається в кожне слово. Пісня проймає його до глибини душі. Про це говорить зосереджений погляд, недитяча задума.
Засмучені обличчя селян засмаглі від вітру і сонця. Тяжке життя, непосильна праця наклали свій відбиток. На картині переважають синій, бузковий, голубувато-сірий кольори. Вони передають настання вечірньої прохолоди. Барви нечіткі, бо на землю вже спускається ніч.
Скоро згасне день, кобзар понесе свої пісні далі, але селяни ще довго пам'ятатимуть його сповідь про життя в неволі, про ту іскорку надії, яку вселив співець у їхні душі.