Виділити корені в поданих словах й охарактеризувати їх за схемою: 1) вільний чи зв’язаний; 2) інваріантний, аломорфний чи існує в єдиному вияві; 3) частиномовна належність; 4) питомий чи запозичений; 5) омонімні корені (якщо наявні). Відлюддя, перемир’я, сесія, узбережжя, відомий, стипендія, студент, починати, митися, в’ється, музичний, делегувати, закінчення, розтятий, прясти, копійчина, висновок, давати, почала, підземелля, бездушшя, оксамит, козацький, обруч, колоквіум, намітка, охати, по-українському, двадцятий, усякий, кожний, збоку, веселка, відьмувати, заможний.
На перший погляд, дивне запитання. Але з іншого боку... Чому б нам не замислитись над ним і не спробувати відповісти?!
Я живу в Україні, це моя Батьківщина. Як більшість моїх однолітків, скажу чесно, в побуті я спілкуюсь російською мовою. Але в школі ми всі вивчаємо українську мову. Мені здається, що інакше і бути не може. Чи можливо жити в Україні і не володіти українською мовою? Це все рівно, що жити, наприклад, у Німеччині і не знати німецької мови. Мені здається, що всім українцям варто замислитись над цим. Якщо всі громадяни України будуть говорити російською мовою, тоді у нашої країни не буде власного майбутнього. Чим наша держава буде відрізнятись від Росії? Мабуть, нічим. А як же наша культура, історія... Невже українська нація просто зникне з Землі? За що ж тоді боролися наші пращури?
Бувають абсолютно несподівані зустрічі. Така незвично цікава зустріч була у мене зовсім недавно. Я зустрів дивного людини.Я зіткнувся з цим хлопчиком на нашій сходах , коли виносив сміття . Я відразу звернув увагу на його очі – вони були безмежно -сині , ніби я глянув у глиб моря.- Привіт ! – Сказав я , від несподіванки ледь не упустивши відро для сміття.А хлопчик відповів так культурно і ввічливо , що мені стало не по собі :- Добрий Вам день!Ми розговорилися , і я дізнався про нового знайомого таке , що виділило його відразу з числа всіх моїх друзів , дружбою з якими я теж, звичайно , дорожу .Саша , так звали мого знайомого , навчався в незвичайному місці . Я й не знав , що ще існують парафіяльні школи ! Але, виявляється , такі є , і в одній з них навчався Сашко. « Тому що у мене тато священик , та й я сам вірую » , – пояснив хлопчик з блакитними очима. Це «вірую » вразило мене наповал. Це було так цікаво – розмовляти з глибоко віруючою людиною !З розмов зі своїм новим сусідом я дуже багато чого дізнався про життя , про Бога , про релігійних заповідях . І всі слова Саші були глибоко відчуті й не такі вимучені і нецікаві , як це зазвичай буває , коли дорослі починають нам , дітям , розповідати про Бога і релігії. Я дуже радий , що у мене є тепер такий друг , і вдячний тій випадковій зустрічі !
Натисніть, щоб дозволити іншим дізнатися, наскільки це корисно