земля наших предків напрочуд багата. це й прекрасна природа, й плодючі чорноземи, зрештою, ще й творчий потенціал нашого народу. недарма ми, нащадки тисячоліття історії україни, отримали у спадок стільки природних та рукотворних скарбів від пращурів. один з них – це собор софія київська, що розташований у центрі нашої столиці.
софія київська або софійський собор – це одна з найдавніших пам'яток української архітектури та монументального живопису хі-хvііі століть. народилася вона ще за часів існування київської русі, але століть зазнавала змін: як оновлень, так і руйнації. собор як головний храм держави був свого часу духовним та політичним центром. у його стінах відбувалися найвизначніші урочистості: сходження на великокняжий престол, прийняття послів. тут затверджували навіть політичні угоди. у соборі велося літописання, були створені перші відомі на русі бібліотека та школа.
зовні проста, а в середині розкішна споруда уособлює ідеал людини, як його бачили архітектори тих часів. без зайвих оздоб та кричущих прикрас, адже людина за християнським віруванням має піклуватися передусім про внутрішню красу. білі стіни собору приховують неймовірної складності та виняткової краси фрески й мозаїки.
фрески зображують різноманітні біблійні сюжети, а мозаїки – найбільш шанованих постатей християнства. особливо вражає шестиметрова мозаїка із зображенням богоматері. її постать міниться тисячами відтінків численних шматочків смальти, старанно дібраних працьовитою рукою майстра. також у техніці мозаїки виконані зображення христа та марка євангеліста, воїна княжої доби, який захищав віру й державу від загарбників.
довгою і складною є історія софії київської, так само, як і історія нашої країни. і коли золота поверхня бань сліпуче виблискує у променях вечірнього сонця, а небесна блакить міниться у рожевому серпанкові, усвідомлюєш, який скарб перед тобою, і як важливо зберегти його для наступних поколінь.
земля наших предків напрочуд багата. це й прекрасна природа, й плодючі чорноземи, зрештою, ще й творчий потенціал нашого народу. недарма ми, нащадки тисячоліття історії україни, отримали у спадок стільки природних та рукотворних скарбів від пращурів. один з них – це собор софія київська, що розташований у центрі нашої столиці.
софія київська або софійський собор – це одна з найдавніших пам'яток української архітектури та монументального живопису хі-хvііі століть. народилася вона ще за часів існування київської русі, але століть зазнавала змін: як оновлень, так і руйнації. собор як головний храм держави був свого часу духовним та політичним центром. у його стінах відбувалися найвизначніші урочистості: сходження на великокняжий престол, прийняття послів. тут затверджували навіть політичні угоди. у соборі велося літописання, були створені перші відомі на русі бібліотека та школа.
зовні проста, а в середині розкішна споруда уособлює ідеал людини, як його бачили архітектори тих часів. без зайвих оздоб та кричущих прикрас, адже людина за християнським віруванням має піклуватися передусім про внутрішню красу. білі стіни собору приховують неймовірної складності та виняткової краси фрески й мозаїки.
фрески зображують різноманітні біблійні сюжети, а мозаїки – найбільш шанованих постатей християнства. особливо вражає шестиметрова мозаїка із зображенням богоматері. її постать міниться тисячами відтінків численних шматочків смальти, старанно дібраних працьовитою рукою майстра. також у техніці мозаїки виконані зображення христа та марка євангеліста, воїна княжої доби, який захищав віру й державу від загарбників.
довгою і складною є історія софії київської, так само, як і історія нашої країни. і коли золота поверхня бань сліпуче виблискує у променях вечірнього сонця, а небесна блакить міниться у рожевому серпанкові, усвідомлюєш, який скарб перед тобою, і як важливо зберегти його для наступних поколінь.
Відповідь:
- Привіт!
- Привіт!
- Як справи?
- Чудово , а ти як?
- Чесно кажучи, не дуже, ніби встав не з тієї ноги вранці.
- Що трапилось?
- Та нічого особливого, не звертай уваги.
- Як це не звертай уваги, що трапилось, чого як засватаний?
- Мені на вихідних доведеться сидіти з братом.
- Це ж добре, я люблю дітей.
- Я теж, але саме в цей час ми з моїм другом повинні були завтра гуляти.
- Прогулянки з друзями для тебе важливіші за молодшого брата?
- Ти говориш як мій тато. Зрозумій, що я не хочу проводити з ним цілі вихідні,
для мене це як сізіфова праця.
- Не сумуй, це дасть тобі прокладати першу борозну в навчанні житі з дітьми.
- Можливо ти правий.
- Звичайно, я знаю, про що кажу. Більше того, ти ніби збираєшся стати у
майбутньому вчителем у школі?
- Так, але який сенс в цьому?
- Щоб любити їх та краще спілкуватися з дітьми, що полегшить тобі їх навчати.
І зрештою, вони стануть як з голочки після останнього дзвоника.
- Ти переконав мене, не хочеться щоб, вони були як на живу нитку, я буду
сидіти з братом на вихідних.
- Гаразд, але я хочу тобі дещо запропонувати.
- Що?
- Може, ми підемо до музею цими днями. Я чув, що у нас відкрився музей
космонавтики.
- Так, я також чув про це, і я думаю, що це буде цікаво.
- То ти теж зі мною підеш?
- Я завжди багатів думкою побувати у цьому музеї, але ні.
- Чому?
- Не забувай, я повинен сидіти з сестрою у вихідні, в інші дні я не зможу піти.
- Не бачу проблеми, ти можеш взяти з собою брата. Думаю, так буде навіть
цікавіше.
- Тож домовились?
- Так, вибач, але мені потрібно зараз йти.
- Звичайно, до зустрічі!
- До зустрічі!
Пояснення: