Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу. ("Кайдашева сім'я" І. Нечуй-Левицький)
Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою. ("Кайдашева сім'я" І. Нечуй-Левицький)
Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. ("Кайдашева сім'я" І. Нечуй-Левицький)
Під час третього дзвінка Яна, завжди привітна та врівноважена, не стрималася і почала кричати у відповідь. ("Не озирайся і мовчи" Макс Кідрук)
Марк лежав, склавши під ковдрою руки на грудях, і чекав на запитання про те, що він робив у будинку на Міцкевича… до того, як натрапив на Гришину. ("Не озирайся і мовчи" Макс Кідрук)
У ньому жило багато людей, всі вони працювали на станції, ходили на роботу і поверталися з неї хто коли, отож у бараці хтось та не спав. ("Климко" Григір Тютюнник)
На кладовищі Климко вже не плакав, а лише здригався від холоду в грудях і хрипко зітхав. ("Климко" Григір Тютюнник)
На прощання він поцілував Климка, притиснувши до свого великого живота й лоскотнувши вусами, вийняв з кишені хустку і став умочати її в кожне око по черзі... ("Климко" Григір Тютюнник)
Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу. ("Кайдашева сім'я" І. Нечуй-Левицький)
Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою. ("Кайдашева сім'я" І. Нечуй-Левицький)
Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. ("Кайдашева сім'я" І. Нечуй-Левицький)
Під час третього дзвінка Яна, завжди привітна та врівноважена, не стрималася і почала кричати у відповідь. ("Не озирайся і мовчи" Макс Кідрук)
Марк лежав, склавши під ковдрою руки на грудях, і чекав на запитання про те, що він робив у будинку на Міцкевича… до того, як натрапив на Гришину. ("Не озирайся і мовчи" Макс Кідрук)
У ньому жило багато людей, всі вони працювали на станції, ходили на роботу і поверталися з неї хто коли, отож у бараці хтось та не спав. ("Климко" Григір Тютюнник)
На кладовищі Климко вже не плакав, а лише здригався від холоду в грудях і хрипко зітхав. ("Климко" Григір Тютюнник)
На прощання він поцілував Климка, притиснувши до свого великого живота й лоскотнувши вусами, вийняв з кишені хустку і став умочати її в кожне око по черзі... ("Климко" Григір Тютюнник)
Объяснение: