Виписати із запропонованого тексту усі слова, у яких наявне чергування голосних Щастя… Справді, чому воно має лише однину?.. Може, тому, що одне переважує безліч нещасть?.. Щастя неможливо купити. Його потрібно заслужити. Люди завжди чекають на нього, як на диво. Але ж щасливими вони бувають лише лічені хвилини, години, дні. Та попри все чекають. Чекають і мріють про те, чого ніколи не бачили в очі, не відчували на дотик, не смакували і навіть не знають його запах. Кажуть, коли людина щаслива, то сяє, мов сонце влітку. І, здається, ця людина ніколи не знала бід і нещасть на своєму життєвому шляху. Ходить собі весела, пурхає, немов пташечка, забуваючи про все на світі. Але стати щасливим не так вже й складно, як люди звикли думати. Щастя, воно навколо нас, і може, тому його не помічають? Щастя у вітерці в полудневу спеку. Щастя у сні нічному. Приємному, як дотик пір’їни. Щастя у дитячому сміхові. Дзвінкому, як пташиний спів навесні. Щастя – скрізь. Варто лише придивитися.

«Життя прожити — не поле перейти», — говорить народна мудрість. Здавна люди помітили, що не існує тих, хто був би щасливим в усьому. Хто має багатство, той не має душевного спокою, і навпаки. А що краще? Важко сказати.Немає людини, життя якої проходить абсолютно щасливо. Чому? Оскільки в житті завжди є труднощі. Через них повинен пройти кожного. Якщо ж людина ніколи не випробовувала жодних проблем, вона перестає бути людиною. Йдучи життєвим шляхом, ми увесь час вчимося. Це навчання неможливо пройти теоретично, його пізнають лише з власної практики.Життю здається складною, тому що ми не бажаємо сприймати її такий, яка вона є. Людина часто буває невдоволений своїм життям, заздривши іншим, адже завжди є хтось красивіше, багатіше, успішніше, щасливіше, ніж він сам. Але це тільки на перший погляд, оскільки абсолютно у кожної людини є свої проблеми, свої «скелети в шафі». Якщо замислитися глибше, то розумієш, що так само завжди є хтось набагато нещасніше тебе, і твої проблеми порівняно з його горем — дрібниці. Тому потрібно радіти просто тому, що ти живеш, насолоджуватися кожним прожитим днем, адже час спливає дуже швидко.Люди завжди прагнуть прожити своє життя так, як вони цього хочуть. Мрії — це прекрасно, але десь існує межа, за якою мріянь бути не може. Адже людина повинна мріяти про те, чого він може колись досягти. Інакше мрії розбиваються, а на серці залишається тільки біль.Люди часто вибирають в житті легші шляхи. Але чи завжди вони є кращими? Чи навряд. Коли ховаєшся від труднощів, уникаєш справжнього, повноцінного життя. Чому? Оскільки якщо вона повна — це і радістю, і горем.Життя може здаватися страшним, жорстоким, якщо не розуміти її. Так що ж робити? Завжди боятися або приймати її такий, яка вона є і буде? Напевно, друге. Але ще третє. Це — смерть. Але не розмовлятимемо на цю тему.Людське життя важке не лише через фізичну роботу, а і через роботу душевну. Без останньої людина перестає бути людиною. Багато хто в гонитві за матеріальними благами забуває, що найважливіше в життя — душевний спокій. А його має тільки той, хто присвятив себе іншим людям.Гаутама був правий, коли сказав: «Життя є страждання». Щоб позбавитися від цього страждання, кожен повинен шукати свій шлях. Але слід пам’ятати, що шлях у людини тільки один. Якщо він втратить його — втратить і себе.

Одного разу ми з подругою та з її батьком прогулювалися лісом. Час наближався до вечора, і ми вирішили, трохи посидівши, іти додому. І ось раптом ми з подругою мало не крикнули з переляку. У кущах, за декілька метрів від нас, промайнула сіра вовча спина і ми побачили, як вовк, величезний, сірий, побіг вперед лісом, наче не помічаючи нас. 

Я була дуже здивована і налякана, але батько подруги Олександр Степанович заспокоїв нас: "То був не вовк, просто собака, схожий на вовка". Тоді, заспокоївшись, я запитала, чому цей собака тут гуляє, так далеко від людей. І Олександр Степанович розповів мені таку історію... 

Була зима. Лісничий, що наглядав за цим лісом і жив неподалеку, йшов рано-вранці на риболовлю і вирішив по дорозі зайти до лісу, подивитись, як там справи. Вже виходячи з лісу, чоловік почув тихеньке скавчання. Він прислухався. Скавуління лунало з-за величезного, припорошеного снігом дерева. Лісничий поспішив туди і за деревом в снігу він побачив мале цуценятко, що дуже змерзло. Чоловік, не гаючи часу, схопив його, заховав у рукавицю і швидко побіг додому. 

Прибігши, він поклав цуценя і почав його гріти. Цуценятко зігрілося, вижило. Лісник його вигодував, виростив. Виріс з маленького кволого цуценяти величезний сірий собака, що назавжди залишився вірним ліснику, що врятував його від смерті. Живе цей пес з лісником, а вдень гуляє лісом. Його всі знають і ніхто не боїться. А звуть його просто — Вовк, бо дуже він схожий на нього. 

Почувши цю історію, ми з подругою ще трохи посиділи, а потім раді і щасливі за Вовка пішли додому. І всю дорогу я думала про те, як добре, що на світі є такі люди, які люблять, охороняють тварин і в скрутну хвилину допомагають їм.