Випишіть слова, у яких можливе чергування приголосних. ПЕРША БІБЛІОТЕКА НА РУСІ
Архітектурний комплекс XI - XVIII століть Софія Київська - одна з пам'яток минулого у стародавньому Києві. Центральна споруда цього комплексу - Софійський собор. В XI столітті був закладений цей собор за наказом Ярослава Мудрого на честь його перемоги над печенігами. Собор не тільки меморіал воїнської слави наших предків, а й неперевершений пам'ятник старовинної архітектури.
Важливим культурним центром східнослов'янської держави, починаючи з часів Ярослава, стає Софія. У Софійському соборі була перша відома нам бібліотека і свій скрипторій. Фундатором бібліотеки став Ярослав Мудрий.
Тоді ще не було друкарських верстатів, ще не настали часи Федорова, Гутенберга, Скорини. У майстернях-скрипторіях працювали переписувачі книг. Обладнували ці майстерні при княжому дворі та при монастирях. А де переписувалися книги, там вони й зберігалися.
Дуже часто засновниками таких бібліотек бували київські князі. Про князя Ярослава літописець розповідає: "Ярослав... любив книги і, багато їх переписавши, поклав у церкві святої Софії, котру сам створив".
За прихильність до наук народ назвав князя Мудрим, його портрет бачимо на кам'яній брилі, яка встановлена нащадками в дворі заповідника напроти Софійського собору у 1969 році. На честь заснування Ярославом Мудрим першої на Русі бібліотеки було споруджено цей пам'ятник. На камені викарбовано слова з літопису, у якому звеличується князь за те, що "сіяв у серцях людей книжні слова". На жаль, невідомо, яка доля спіткала це старовинне книгосховище, які саме книги були в бібліотеці Ярослава. Можемо дещо розповісти лише про одну книгу з бібліотеки князя. Це пам'ятка давньоруської писемності, яка пов'язана з далеким минулим Києва - "Реймське Євангеліє".
Відомо що Ярослав Мудрий уміло налагоджував дипломатичні стосунки з багатьма країнами, його двір мав високий авторитет. Дехто з королів (наприклад Норвегії, Франції, Угорщини) вважав за честь для себе поріднитися з великим князем. Так, посольство французького короля Генріха I у 1048 році прибуло до Києва просити руки князівни Анни Ярославівни. В далеку країну Анна повезла з собою багатий посаг. Та, як відомо з давніх переказів, з собою вона взяла ще одну коштовність - рукописне Євангеліє.
Живучи далеко від свого батька, я сумую за ним, за його затишним, але маленьким будиночком біля річки. Коли я приїжджаю до нього, ми постійно виходимо до річки. Підходимо до мосту і сидимо під зеленої вербою в тіні. Завжди дивуюся мудрості цієї людини. Яка би проблема у мене не була, він завжди знає, що мені порадити. Мій батько - мій найкращий друг і порадник.
Зовсім недавно я зіткнувся з втішними і підлими людьми, які підставили мене на роботі. Мені хотілося довести їм, що це неправильно, і навіть змінити їх. Але мій батько, вислухавши мене посміявся і задумливо сказав: "Синку, не можна приклеїти до гусениці крила і змусити її літати, як метелик. Вона повинна зміниться сама"
Кожен раз в словах батька я відкриваю нові істини і починаю по-іншому ставиться до людей. Але головна його порада сама проста і розумна:" Головне - залишатися людиною"
Объяснение:
Мій дідусь Іван сидить на чолі великого овального столу у просторій
залі свого будинку. За цим столом щороку збирається його велика родина на
сімейні урочистості. Діти, онуки, правнуки… Всі ми вважаємо за велику честь
знаходитися в цьому домі за одним столом. Сьогодні діду виповнилося 85 років.
Він гарний: високий, ставний, з абсолютно сивою, але пишною шевелюрою,
яскравими синіми очима. Одягнений у модний джемпер та дорогі джинси, замість
краватки на ньому елегантна шийна хусточка, яка надає йому трохи легковажного,
богемного вигляду.
Мій дід – успішна людина. Все, що він має, заробив
своїми власними зусиллями, без участі «сильної волохатої руки». Він народився у
глухому далекому селі, де не було ні електрики, ні радіо, ні навіть книжок – взагалі нічого. Батько загинув на війні,
коли хлопчикові виповнилося шість років,
залишивши сиротами чотирьох дітей. Напевно, зайве буде розповідати, як важко
йому прийшлося у житті.
Та була в нього одна риса, яка й стала запорукою
його життєвого успіху: наполегливість у досягненні своєї мрії. А мріяв тільки
про одне – вивчитись. З свого Богом забутого села помандрував він до далекої
незнайомої Москви. І там якимось чудом вступив до інституту. Вчитися було
страшенно важко. Але здолав і науку. А потім почав працювати за фахом. Чесно
працював. Він каже, що це й виявилося найскладнішим – бути завжди чесним і
послідовним, ніколи не ставати на хибний шлях, приймати правильні рішення, не
шкодувати себе, віддаватися обраній справі. Ось тоді й почав приходити успіх.
Отже, якщо спитати мого діда, в чому він полягає,
той життєвий успіх, він вам скаже: працюй і не шукай легких шляхів. Все дуже
просто.