Виправити помилки і вставити пропушені літери
Ріка дитинства
Я слухаю плескіт хвиль сіро-синього Дніпр… . Нічого доро…ого у світі не/має для мене. Я не/хочу і ні/за/що не/розлучуся з моєю рікою. І якщо судилося мені зробити щось красиве й велике в жит…і то тільки на її берегах ласкавих і чистих…
Ніколи ще я так не/відчував жит…я і не/був так пер…повнений любовю до свого народу і не/почував такого безмежно радісного звязку з ним.
Як багато хочется мені сказати про любов до ріки моєї рідної ясної. Річко моя. Жит…я моє де і чому я забарився чого так пізно пр…йшов до твого бер…га теплого і чистого? На твої ясні води на урочисті зорі що дивлятся в тебе з неба? Люблю я воду твою ласкаву ж…вотворящу. І береги твої чисті і всіх людей простих що трудятся живучи на твоїх берегах.
Кланяюсь тобі за ласку за багацтсво що дала моєму серцю за тебе що дивлячись на тебе роблюсь я добрим людяним і щасливим що можу любити тебе все жит…я річко моя душе мого народу.
На подвір’ї було вже зовсім не видно, хоч сонце ще не зійшло. Схід палав
рожевими фарбами; в глибині неба пливли легенькі хмаринки. Не вперше
Мишко прокидався рано. Не раз схід сонця заставав його на річці. Та хіба був
тоді час дивитись на рожеві заграви, на безкрає небо, на оці хмаринки кучеряві
й рухливі! Перед очима тремтіли прозорі хвилі, а по них стрибав сонячним
зайчиком поплавець з гусячої пір’їнки. Десь там, у незмірній глибині теж
синіло небо, пливли хмари, тремтіли рожеві сонячні стрічки. Але Мишко
тільки й знав свій поплавець і не зводив з нього очей.
Йому здалося що лише тепер він уперше побачив навколишній світ в
усій його неосяжній красі - і ці гарячі барви літнього ранку, і це чудове небо, і
вербу, і старі вкриті зеленим мохом ворота, і велетенський осокір. Яке воно
все чудове, яке рідне, близьке серцю!
ответ: На подвір’ї було вже зовсім видно, хоч сонце ще не зійшло. Схід палав
рожевими фарбами, в глибині неба пливли легенькі хмаринки. Не вперше
Мишко прокидався рано. Не раз схід сонця заставав його на річці. Та хіба був
тоді час дивитись на рожеві заграв, на безкрає небо, на оці хмаринки кучеряві
й рухливі! Перед очима тремтіли прозорі хвилі, а по них стрибав сонячним
зайчиком поплавець з гусячої пір’їнки. Десь там у незмірній глибині теж
синіло небо, пливли хмари, тремтіли рожеві сонячні стрічки. Але Мишко
тільки й знав свій поплавець і не зводив з нього очей.
Йому здалося що лише тепер він уперше побачив навколишній світ в
усій його неосяжній красі, і ці гарячі барви літнього ранку, і це чудове небо, і
вербу, і старі вкриті зеленим мохом ворота, і велетенський осокір. Яке воно
все чудове, яке рідне близьке серцю!
Объяснение: