Книга — це чудо цивілізації. Життя без книги уявити собі неможливо. Хоча, на жаль, є люди, які так не вважають. Але не про них мова — їх мені просто шкода.
Отже: книга в моїх руках відкриває мені захоплюючий невідомий світ, що розповідає про щось неймовірне або, навпаки, звичайне, близьке мені й від того цікаве. Я читаю, перегортаю її, повертаюся до прочитаних сторінок і ніколи не заглядаю в кінець. І книга стає мені другом. Є, як в усіх, у мене книги улюблені, є, чесно кажучи, ніякі. Я не повертаюся до таких більше. А деякі читаю по декілька разів. Думаю, що завдяки цікавим книгам я навчився їх берегти, причому всі, і неулюблені теж. Може бути, те, що не зацікавило мене, виявиться цікавим для інших. Я не беру книгу непомитими руками. Я не загинаю куточки сторінок. І ніколи нічого не пишу в книзі, навіть олівцем. Мені завжди здається, що цю книгу обов'язково будуть читати ще багато разів. А як неприємно навіть тримати в руках старі, брудні, порвані сторінки! Це стосується і власних книг, і взятих на кілька днів у друзів, і, звичайно ж, книг бібліотечних. Раз книга — друг, то й ставитися до неї треба по-дружньому!
- Сашко, привіт!
- Привіт, Коля!
- Ти вже виконав домашнє завдання?
- З якого предмету?
- З української літератури. Потрібно було прочитати казку “Летючий корабель”.
- Звісно, прочитав.
- Ї хто тобі з героїв найбільше сподобався?
- Не стільки сподобався, скільки здивував.
- Ї хто ж?
- Дурник!
- А чого?
- А тому, що він виявився зовсім не дурнем.
- Але ж в казці він описується як дурень.
- Я так не вважаю. Якби він був дурнем, то не зміг би одружитися на царівні.
- Так йому ж допомагали.
- Так, допомагали,але спочатку він шанобливо поставився до своїх помічників. Він був чуйний, добрий, не жадібний. Ось вони йому й до
- Я з тобою не згоден.Вони просто ли його,бо вважали його дурником.Йому про це зустрічний дід одразу сказав.
- Коли?
- А коли просив у нього горілки до хліба,пам`ятаєш?
- Ні.
- Ну,згадай.Він сказав:” От бач,як бог дурнів жалує!”
- Ха-ха!Та він не це мав на увазі.Це ж приказка така!
- Звісно,я згадав!
- От і виходить,що він не дурник,а щирий та добрий хлопець.І,завдяки спілкуванню з друзями,яких він зустрів,можна в цьому переконатись.
- Бувай!
- Бувай!
Отже: книга в моїх руках відкриває мені захоплюючий невідомий світ, що розповідає про щось неймовірне або, навпаки, звичайне, близьке мені й від того цікаве. Я читаю, перегортаю її, повертаюся до прочитаних сторінок і ніколи не заглядаю в кінець. І книга стає мені другом. Є, як в усіх, у мене книги улюблені, є, чесно кажучи, ніякі. Я не повертаюся до таких більше. А деякі читаю по декілька разів. Думаю, що завдяки цікавим книгам я навчився їх берегти, причому всі, і неулюблені теж. Може бути, те, що не зацікавило мене, виявиться цікавим для інших. Я не беру книгу непомитими руками. Я не загинаю куточки сторінок. І ніколи нічого не пишу в книзі, навіть олівцем. Мені завжди здається, що цю книгу обов'язково будуть читати ще багато разів. А як неприємно навіть тримати в руках старі, брудні, порвані сторінки! Це стосується і власних книг, і взятих на кілька днів у друзів, і, звичайно ж, книг бібліотечних. Раз книга — друг, то й ставитися до неї треба по-дружньому!