1. Талант мужності і співчуття. (С. Васильченко завжди був шляхетною, інтелігентною людиною, відданою обов'язку. Пережив революцію і громадянську війну, писав твори про дітей, вчителів, про потяг народу до світлого життя та щастя. Неодноразово письменник підкреслював, що прагне писати твори "меншим розміром, більшим змістом". Тому саме новела стала улюбленим жанром письменника.) 2. Степан Васильченко - майстер малих жанрів прози. (С. Васильченко - майстер короткої новели та невеликої повісті, в основі яких лежить психологічний конфлікт. Умовно новели письменника можна поділити на такі групи: 1) життя села та його соціальні настрої; 2) школа, діти і вчителі; 3) трагедія народних талантів; 4) викриття імперіалістичної війни. Його проза відрізняється своєю щирістю, душевністю, доброзичливим гумором, тонким психологізмом, внутрішньою делікатністю. Головна ознака їх - бути гранично правдивими до життя.) 3. Повість "Талант" - твір про долю таланту з народу. (С. Васильченка завжди хвилювала тема талановитої людини з народу. Головною проблемою повісті "Талант" є трагічна доля народних талантів, а саме талант Тетяни - співачки - і трагізм її долі в тогочасному суспільстві. Смерть героїні повісті - це звинувачення суспільства. У письменника болить душа, що талановита українська молодь зростала у неуцтві і темряві, не маючи доступу до освіти і культури.) III. Степан Васильченко - класик нашої літератури. (Поезія оповідань письменника в їхній людяності, стислості, емоційності, душевності. Його твори сповнені віри в завтрашній день України, яку письменник дуже любив.)
Які риси характеру я хочу в собі виховати Мабуть, це питання слід пов'язати із отим вічним питанням дорослих на кшталт "Яким ти хочеш стати, коли подорослішаєш?" або "Ким мрієш бути?". У молодших класах, коли мене це діставало це питання, я відповідав, що моя мрія - бути таким, як Карабас-Барабас або Бармалей. Але то було усе несерйозно і необмірковано. Згодом трапився випадок, який примусив мене замислитися над цим питанням. Я посварився 3 усіма своїми друзями. Спочатку ходив "півнем", високо задравши носа і зухвало думав, що вони без мене і дня не зможуть прожити. Чомусь я тоді так думав. Але згодом мій ніс якось сам став опускатися, я ходив похнюплений, життя нічим не тішило. Батьки відразу відчули, що у мене неприємності. Одного разу батько зайшов до моєї кімнати на хвилинку щось попросити, затримався на годину. З тієї розмови я багато чого зрозумів, переоцінив себе і свою поведінку й замислився, чому мене покинули друзі? Мабуть, причина у мені. Я дивився на батька і хотів бути таким, як він. Мій батько - посадова особа. У нього поставлений голос, його завжди приємно і цікаво слухати. Він знає так багато! На день народження тата з ранку і до вечора телефон не вмовкає. А за столом лунають вітання, подяки, слова поваги і любові. Моя мама часто говорить, що вона не уявляє своє життя без батька. Я так хочу бути таким, як батько, - щирим, відвертим, простим у сім'ї і з друзями, на роботі професійним, компетентним і справедливим, і взагалі доброю людиною. Невдовзі після тієї розмови я помирився з друзями. З тих пір ми жодного разу не сварилися, і тепер наша дружба стала міцнішою. А ще у цьому році мене обрали за старосту класу (хоча раніше і квіти не довіряли у моє розпорядження!). Але на цьому я не зупиняюся, а постійно працюю над собою, щоб колись і мій син пишався мною.
2. Степан Васильченко - майстер малих жанрів прози. (С. Васильченко - майстер короткої новели та невеликої повісті, в основі яких лежить психологічний конфлікт. Умовно новели письменника можна поділити на такі групи:
1) життя села та його соціальні настрої;
2) школа, діти і вчителі;
3) трагедія народних талантів;
4) викриття імперіалістичної війни.
Його проза відрізняється своєю щирістю, душевністю, доброзичливим гумором, тонким психологізмом, внутрішньою делікатністю. Головна ознака їх - бути гранично правдивими до життя.)
3. Повість "Талант" - твір про долю таланту з народу. (С. Васильченка завжди хвилювала тема талановитої людини з народу. Головною проблемою повісті "Талант" є трагічна доля народних талантів, а саме талант Тетяни - співачки - і трагізм її долі в тогочасному суспільстві. Смерть героїні повісті - це звинувачення суспільства. У письменника болить душа, що талановита українська молодь зростала у неуцтві і темряві, не маючи доступу до освіти і культури.)
III. Степан Васильченко - класик нашої літератури. (Поезія оповідань письменника в їхній людяності, стислості, емоційності, душевності. Його твори сповнені віри в завтрашній день України, яку письменник дуже любив.)
Мабуть, це питання слід пов'язати із отим вічним питанням дорослих на кшталт "Яким ти хочеш стати, коли подорослішаєш?" або "Ким мрієш бути?". У молодших класах, коли мене це діставало це питання, я відповідав, що моя мрія - бути таким, як Карабас-Барабас або Бармалей. Але то було усе несерйозно і необмірковано. Згодом трапився випадок, який примусив мене замислитися над цим питанням. Я посварився 3 усіма своїми друзями. Спочатку ходив "півнем", високо задравши носа і зухвало думав, що вони без мене і дня не зможуть прожити. Чомусь я тоді так думав. Але згодом мій ніс якось сам став опускатися, я ходив похнюплений, життя нічим не тішило. Батьки відразу відчули, що у мене неприємності. Одного разу батько зайшов до моєї кімнати на хвилинку щось попросити, затримався на годину. З тієї розмови я багато чого зрозумів, переоцінив себе і свою поведінку й замислився, чому мене покинули друзі? Мабуть, причина у мені. Я дивився на батька і хотів бути таким, як він. Мій батько - посадова особа. У нього поставлений голос, його завжди приємно і цікаво слухати. Він знає так багато! На день народження тата з ранку і до вечора телефон не вмовкає. А за столом лунають вітання, подяки, слова поваги і любові. Моя мама часто говорить, що вона не уявляє своє життя без батька. Я так хочу бути таким, як батько, - щирим, відвертим, простим у сім'ї і з друзями, на роботі професійним, компетентним і справедливим, і взагалі доброю людиною. Невдовзі після тієї розмови я помирився з друзями. З тих пір ми жодного разу не сварилися, і тепер наша дружба стала міцнішою. А ще у цьому році мене обрали за старосту класу (хоча раніше і квіти не довіряли у моє розпорядження!). Але на цьому я не зупиняюся, а постійно працюю над собою, щоб колись і мій син пишався мною.