Пояснення: А ви цікавились питанням, чи є добро там, де немає правди? Чи щаслива людина, яка бреше? Чи панує біля неї добро? А я відповім- ні.
Чесна людина завжди викликає повагу, а головне – довіру. Напевно, тому чесність як риса характеру дуже цінується. Адже якщо ми вважаємо людину чесною, ми можемо покластися на її слово, з нею легко і приємно дружити, вести справи. Також можна бути впевненим, що її ставлення до нас щире, що вона думає те, що говорить. І поза очі не стане розповідати про нас гидоту. Що ж таке добро? Добро – це допомагати людям, не ображати, вміти співчувати, довіряти людям, вітатися із посмішкою на обличчі та піднімати настрій людям своєю енергією, а також говорити правду. Навіть якщо правда гірка, вона повинна бути. А якщо ми збрешемо? Скажемо неправду? Можливо людині, яка почує її стане краще, вона почує, що захоче, але вам не стане краще. Брехня до добра не доводить. Неправда породжує нову неправду, і так буде тривати до тієї пори, поки ви не зізнаєтеся. Цим ви втратите довіру людини і щоб ви не говорили, вірити вам не будуть.
Я вважаю, що не буде добра, якщо ви брешете. Такий світ і все повертається сторицею. Неправда-зло. Творіть лише добро!
Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.
Відповідь:
Пояснення: А ви цікавились питанням, чи є добро там, де немає правди? Чи щаслива людина, яка бреше? Чи панує біля неї добро? А я відповім- ні.
Чесна людина завжди викликає повагу, а головне – довіру. Напевно, тому чесність як риса характеру дуже цінується. Адже якщо ми вважаємо людину чесною, ми можемо покластися на її слово, з нею легко і приємно дружити, вести справи. Також можна бути впевненим, що її ставлення до нас щире, що вона думає те, що говорить. І поза очі не стане розповідати про нас гидоту. Що ж таке добро? Добро – це допомагати людям, не ображати, вміти співчувати, довіряти людям, вітатися із посмішкою на обличчі та піднімати настрій людям своєю енергією, а також говорити правду. Навіть якщо правда гірка, вона повинна бути. А якщо ми збрешемо? Скажемо неправду? Можливо людині, яка почує її стане краще, вона почує, що захоче, але вам не стане краще. Брехня до добра не доводить. Неправда породжує нову неправду, і так буде тривати до тієї пори, поки ви не зізнаєтеся. Цим ви втратите довіру людини і щоб ви не говорили, вірити вам не будуть.
Я вважаю, що не буде добра, якщо ви брешете. Такий світ і все повертається сторицею. Неправда-зло. Творіть лише добро!
Світоглядні уявлення
Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.