Визначте принципи правопису у поданих словах: весна, спитати, в’янути, вінця, вишеньці, нігті, калач, їжа, сниться, щука, бджола, кроїти, зцілити, убік, каса, розчути, прекрасний, сказати, мачуха.

Кожна людина мріє побувати в якомусь захоплюючому місці,яке запам"ятається надовго.Та некожному це вдається.Зазвичай є багато місць ,в яких є багато цікавих речей.Екскурсії-це більш мандрівний сюжет із життя людини,який запам"ятовується назавжди.От наприклад,кожна людина мріє в своїх думках ,переглядаючи картинки великих міст,і цікавих екземплярів,вона це  не запам"я тає так,як запам"ятає людина яка це бачила власними очима.Тому кожна людина повинна побачити хоть якусь частинку нашого світу,щоб продовжати подорожувати,і більше захоплюватися тим ,що нас оточує.

Проте є й інші легенди про жайворонка. Одна з них допомагає людям глибше сприйняти і зрозуміти суть людського первородного гріха. Бог, коли творив жайворонка, підкинув високо вгору грудку землі, і з неї з'явилася сіра, наче земля, пташка — Жайвір. Він злетів високо-високо, досяг неба й побачив ангелів. Від того так загордився, що кинув виклик самому Всевишньому: "Биймося, Боже, хто кого зможе!"... Отож і тепер, злітаючи вгору, Жайворонок ніби похваляється: "Полечу по небу, по небу! Схоплю Бога за бороду, бороду!" А тоді каменем падає вниз із криком:
 "Мене Бог бив-бив! Бив києм києм! І на землю кинув, кинув кинув!" Або ж бере дзьобом соломинку і злітає в небо. А коли падає, кинувши її на землю, скаржиться: "Кий упав кий упав!"
Вважається, що жайворонок навесні прилітає з вирію на землю найпершим. "Ще по горах сніги лежать, а в долинах криги стоять", — співається у веснянці, а жайворонок — уже тут. "А я тії криги ніжками потопчу, кубельце зів'ю і діток наведу..." В іншій веснянці ранній приліт жайворонка пояснюється тим, що його "пташки били, з вирію виганяли". Жайворонок — це, очевидно, жертовна пташка, яка іноді й гине, проте забезпечує прихід весни.
22 березня на свято Сорока мучеників в Україні жінки пекли (а подекуди й зараз печуть) із тіста печиво — "жайворонків" у формі птахів, пташиних лапок, лялечок. Вони символізували душі покійних і навіть, за віруваннями, на певний час заступали їх. Це був жертовний хліб. Таке печиво роздавали дітям, а вони вже з "жайворонками" обов'язково гасали селом чи полем; залазили на дахи й дерева; підкидали "пташок" угору; самі їли і птахів годували крихтами та голівками з печива. Іноді "жайворонків" ховали в сіні, закопували в землю, кидали в річку або піч.
Є підстави вважати, що "жайворонків", а також печиво "буслові лапки" пекли й у пам'ять про померлих дітей. Вважалося, що померлі діти загадковим чином пов'язані з живими й можуть впливати на майбутню народжуваність. Відомо, що колись ображені на дорослих діти, як ритуальне прокляття, оголошували старшим, що в них ніколи не буде "жаврунків".
Про особливе пошанування божої пташки свідчить і те, що людям заборонено вживати жайворонків у їжу, вбивати, взагалі кривдити.