Майже кожного ранку я прокидаюся в чудовому настрої, бо скоро вже йти до школи. Збиратися мені недовго — вмитися, причесатися, одягтися швиденько, прибрати постіль та поснідати — ось я і готовий! Добре, що матуся привчила мене з вечора збирати портфель та готувати на стільці чистий одяг на завтра, це дуже економить час. Поки снідаю на кухні, поглядаю у вікно: там видно стежку, якою дітлахи поспішають до школи. Отже, й мені вже час іти. Цілую матусю та мерщій біжу за приятелями.
Школа вже чекає на нас. Не вірите? А от і правда. Інколи мені здається, що вона прокидається з приходом школярів, оживає, гуде, як вулик. Першими вітаються з нами величезні рослини у передпокої — неначе пальми на морському узбережжі. Надворі — сніг, а тут — зимовий сад. Чергові стежать за чистотою і порядком, вчителі молодших класів забирають своїх малят. Ось і мої однокласники стоять коло вікна, вже щось обговорюють — мабуть, змагання із боротьби, що відбулися вчора в школі. Дівчата теж часу не гають — шепочуться про щось своє. За кілька хвилин пролунає дзвінок, і в шкільних коридорах запанує тиша. Але не сонна тиша, як вночі, скоріш ділова — кожен займається своєю справою. Це ж тільки першокласники вважають, що в школі працюють лише вчителі. Ми, дорослі школярі, добре розуміємо, що роботи в школі вистачить усім — і вчителям, і багатьом іншим. Ось, наприклад, прибиральниця Людмила Миколаївна — швиденько пройшлася із шваброю — і підлога на третьому поверсі блищить, мов палуба на кораблі. На другому поверсі віконна рама пропускає холодний вітер — з нею вже возиться наш майстер Віктор Васильович. Віра Антонівна, завгосп, замінює не дуже чисті гардини, а Олена Олександрівна, чергова з першого поверху, поливає квіти у величезних квітниках. А ще затишку додає незрівнянний аромат, шо розповсюджується з їдальні — таких паляниць, які печуть наші кухарі, ніде більше не скуштуєш.
ответ: Кожен з нас є різним, неподібним на інших. Люди вчиняють погані і хороші вчинки, які залишають за собою певний слід. Але в першу чергу, на мою думку, ми повинні залишити за собою якийсь корисний та дійсно хороший слід. Це може бути внесок у розвиток науки, захист вітчизни чи просте волонтерство. Ми повинні розвиватися, досягати чогось нового, не стояти на місці. Але, попри все перечислене, ми не повинні забувати про себе - адже це наше життя. По-друге, ми вже давно псуємо нашу планету і її чудесну природу. З самого початку наша планета була чиста та не підлягала небезпеці, але тепер все змінилося. З кожним днем по всій Землі люди засмітчують навколишнє середовище все більще і більше , а нові технології вимагають великих жертв, як, наприклад, великої кількості відходів. Будуються нові заводи, які забруднюють наше повітря ще гірше, ніж величезна кількість автомобілів, та ми про це майже не думаємо.
Отже, людина повинна жити своїм життя, не забувати про те, що вона на цій планеті не одна і старатися принести користь іншим настільки, наскільки вона може це зробити.
Майже кожного ранку я прокидаюся в чудовому настрої, бо скоро вже йти до школи. Збиратися мені недовго — вмитися, причесатися, одягтися швиденько, прибрати постіль та поснідати — ось я і готовий! Добре, що матуся привчила мене з вечора збирати портфель та готувати на стільці чистий одяг на завтра, це дуже економить час. Поки снідаю на кухні, поглядаю у вікно: там видно стежку, якою дітлахи поспішають до школи. Отже, й мені вже час іти. Цілую матусю та мерщій біжу за приятелями.
Школа вже чекає на нас. Не вірите? А от і правда. Інколи мені здається, що вона прокидається з приходом школярів, оживає, гуде, як вулик. Першими вітаються з нами величезні рослини у передпокої — неначе пальми на морському узбережжі. Надворі — сніг, а тут — зимовий сад. Чергові стежать за чистотою і порядком, вчителі молодших класів забирають своїх малят. Ось і мої однокласники стоять коло вікна, вже щось обговорюють — мабуть, змагання із боротьби, що відбулися вчора в школі. Дівчата теж часу не гають — шепочуться про щось своє. За кілька хвилин пролунає дзвінок, і в шкільних коридорах запанує тиша. Але не сонна тиша, як вночі, скоріш ділова — кожен займається своєю справою. Це ж тільки першокласники вважають, що в школі працюють лише вчителі. Ми, дорослі школярі, добре розуміємо, що роботи в школі вистачить усім — і вчителям, і багатьом іншим. Ось, наприклад, прибиральниця Людмила Миколаївна — швиденько пройшлася із шваброю — і підлога на третьому поверсі блищить, мов палуба на кораблі. На другому поверсі віконна рама пропускає холодний вітер — з нею вже возиться наш майстер Віктор Васильович. Віра Антонівна, завгосп, замінює не дуже чисті гардини, а Олена Олександрівна, чергова з першого поверху, поливає квіти у величезних квітниках. А ще затишку додає незрівнянний аромат, шо розповсюджується з їдальні — таких паляниць, які печуть наші кухарі, ніде більше не скуштуєш.
ответ: Кожен з нас є різним, неподібним на інших. Люди вчиняють погані і хороші вчинки, які залишають за собою певний слід. Але в першу чергу, на мою думку, ми повинні залишити за собою якийсь корисний та дійсно хороший слід. Це може бути внесок у розвиток науки, захист вітчизни чи просте волонтерство. Ми повинні розвиватися, досягати чогось нового, не стояти на місці. Але, попри все перечислене, ми не повинні забувати про себе - адже це наше життя. По-друге, ми вже давно псуємо нашу планету і її чудесну природу. З самого початку наша планета була чиста та не підлягала небезпеці, але тепер все змінилося. З кожним днем по всій Землі люди засмітчують навколишнє середовище все більще і більше , а нові технології вимагають великих жертв, як, наприклад, великої кількості відходів. Будуються нові заводи, які забруднюють наше повітря ще гірше, ніж величезна кількість автомобілів, та ми про це майже не думаємо.
Отже, людина повинна жити своїм життя, не забувати про те, що вона на цій планеті не одна і старатися принести користь іншим настільки, наскільки вона може це зробити.
Объяснение: