Визначте синтаксичну роль коротких форм прикметників. Чи узгоджуються вони з означуваними іменниками? Яку ще синтаксичну роль, крім означення, вони виконують?
1. Я ладен стати з козаками й битись з ворогами.
2. Тепер, коли ти згадала Говерлу, я вже цілком певен, що той ліс був десь у Карпатах.
3. Жив ув одному замку лицар красен, давніми битвами славен.
4. Ой хмариться, туманиться, дрібен дощик збирається.
-Катрусю,як ти думаєш,чи потрібні нам уроки етики?
-Я гадаю,що так.А яка твоя думка?
-Я думаю,що нам геть не потрібна ця етика.Ми й так виховані.
-Ти впевнений,що всі ми?Пам*ятаєш,як Іванко на моєму Дні Народженні витирався скатертиною та кинув шматок торта в Оленку.
-Так,пам*ятаю.Краще б і не згадував.
-От як ти гадаєш,Іванкові потрібна етика?
-Добре,згоден.Іванку потрібна.Але мені все одно вона не потрібна!
-Гаразд,а пам*ятаєш,як ти не поступився місцю старенькій бабусі,коли ми їхали на тренерування?Чи не привітався з мамою Ганусі?А також я пам*ятаю,що ти обізвав Маринку!Вона на тебе ще досі ображається!
-Так.Мені також потрібна етика...Піду вибачусь перед Маринкою,доки урок не розпочався.
Мало хто з нас може сказати, що любить вітер. В думках одразу зринають картини холодної та вогкої днини. Вітер здуває з дерев останнє пожовкле листя, а дощ барабанить по стріхах та карнизах. Або навіть гірше, коли взимку люта хурделиця замітає дома и дороги. Небо стає сіро-білим і ледь-ледь проступають в такій хуртовини силуети будівель. У такі дні мрієш лише про домашній затишок. Прийшовши додому, ти загортаєшся в теплу ковдру і випиваєш чашку гарячого чаю. Приємне тепло загріває та заколисує. А холодна буря за вікном вже десь далеко та не бентежить.
Але вітер буває й іншим. У спекотний душний день немає нічого кращого за легкий повів вітру. Він приносить довгоочікувану прохолоду. А згадаймо свіжість солонуватого морського бризу. Одразу уявляєш сонячний день на пляжі та далекі крики чайок. Вітер колише морську воду, і вона б’ється об берег пінними хвилями. В степу вітер носить по землі перекотиполе и гне додолу високі трави. Він розповсюджує навкруги духмяний аромат степових рослин.
Вітер – мінливий. Буває теплим і холодним, свіжим та порошним. То він сильний і безжальний, то лагідний та добрий. Він все змінює, переносить з місця на місце. Вітер ніколи не зупиняється. Він великий мандрівник. Завжди подорожує далекими далями. Він знає всі дороги,але навіть вони йому не потрібні. Він міг би розкрити всі загадки та секрети, передати найдивніші аромати. Але вітер до нас байдужий, тому назавжди збереже свої таємниці.