Визначте тип підрядності у поданих реченнях. 1 - однорідна підрядність;
2 - неоднорідна підрядність;
3 - послідовна підрядність;
4 - змішаного типу.
1. Шевченківський форум у Києві засвідчив, з яким подивом відкривають Шевченкову поезію в близьких і далеких країнах, яке враження справляє енергія "Кобзаря" на кожного, хто потрапляє в його силове поле (О.Гончар). 2. Денис повернув голову туди, де мало бути його село, і довго вдивлявся в той бік, доки не побачив Беєву гору (Г.Тютюнник). 3. У городі, де грають струни п'яні, де вічний шум, де вічна суєта, я згадую слова твої неждані (М.Рильський). 4. Постояв біля Неви, помилувався сфінксами, які сьогодні були кумедно хмурими, бо розтавала паморозь, пригріта сонцем, і почвалав на величезний постійний міст через Неву (В. Шевчук). 5. Коли зграя залетить далеко і в тумані стане тихо, я зупиняюся й наслухаю, що робиться попереду (Г. Тютюнник). 6 На твоєму людському шлях у каміння яке ти повинен прибрати що б тим хто за тобою було легше (В.Сухомлинський). 7. І якщо ми нарешті зрозуміли що треба берегти природу то давно треба зрозуміти що екологія мови - це екологія наших душ (Г. Нудьга).
2. Відокремлюються поширені та непоширені означення, якщо вони залежать від пропущеного підмета. (Навіки, праведний, заснув. (Т. Шевченко)).
3. Відокремлюються поширені та непоширені означення, якщо вони мають обставинний відтінок (до них можна поставити запитання від присудка чому? за якої умови? незважаючи на що?). (Ліда, вражена, помалу відступає від нього (О. Корнійчук) (відступає (чому?), бо вражена)).
4. Відокремлюються поширені та непоширені означення, що залежать від означуваного іменника, але відділені від нього іншими членами речення (особливо присудком). (Осяяний сонцем, перед нами розкрився зовсім новий світ. (О. Довженко)).
5. Відокремлюються два або більше непоширених означень, що стоять після означуваного іменника, якщо перед ним вже є узгоджене означення відсутнє, то відокремлення не обов'язкове. (Прощай, синє море, безкрає, просторе. (Леся Українка)).
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...
XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
XX століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося.
Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.
Поет схвильовано писав про державну мову України:
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.
Наша українська мова — це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.