Визначте відмінок іменників із прийменниками.
Мотря махнула на себе хусточкою, сіла на призьбі й задумалася. Ілько,
пильно слідкуючи за нею, проти волі задивився на красу її, що тепер
іще якось виразніше виявлялася на сірому тлі стіни, — на ту красу, що
не б'є у вічі, що на перший погляд ледве примітна, а тільки в неї
вдивишся, можна впитися й очима, і серцем, всею істотою. То була
краса, що виховується тільки на Україні, але не така, як малюють деякі
з наших письменників. Не було в неї ні «губок, як пуп'янок, червоних,
як добре намисто», ні «підборіддя, як горішок», ні «щік, як повна
рожа», і сама вона не «вилискувалась, як маківка на городі». Чорна, без
лиску, товста коса; невисокий, трохи випнутий лоб; ніс тонкий, рівний,
з живими ніздрями; свіжі, наче дитячі, губи, що якось мило загинались
на кінцях; легка смага на матових, наче мармурових, щоках і великі,
надзвичайно великі, з довгими віями, темно-сірі очі, з яких здавалося,
дивлячись, наче лилося якесь тихе, м'яке, ласкаве світло, — то була й
уся краса сієї дівчини (В. Винниченко).
!
Кожен з нас мріяв би мати справжнього друга. Насправді, це не так просто — знайти друга. Мабуть, справжню дружбу треба заслужити. Саме таку дружбу і заслужив герой оповідання «Лідер» хлопчик Степанко.
Коли поранений голуб потрапив до Чубарика, йому по-справжньому пощастило. Степанко лікував його, годував, був терплячим і вірив, що голуб обов’язково виживе. Нарешті надії Чубарика справдились. Голуб не тільки став справжнім красенем і сміливим птахом, а й справжнім другом. Втративши голуба, Степанко відчував себе самотнім, адже він втратив Лідера, свого друга: «Горе було таке велике, що він і сам відмовлявся їсти. І таки справді змарнів». Хлопчик хвилювався за голуба, чи буде його хтось там далеко годувати… На щастя, справжнім другом виявився не тільки Степанко, а й Лідер, адже він повернувся: «Протер Чубарик очі, а над ним його Лідер…» Оповідання закінчується словами тата хлопчика:
- Ти дивись! Більш як тисяча кілометрів — а знайшов… Оце дружба!..
У проміннях сонця ніжних,
Край веселого струмка,
Білий, росяний підсніжник
Раптом блиснув з-під листка.
Отакий малий неначе,
Ледь прокинувся од сну.
Тихий - тихий, а одначе,
Він приніс до нас весну.
Всі підсніжники (незалежно від будь-яких особливостей!) внесені до Червоної книги України. Всі види мають по три білі пелюстки, які оточують білу з зеленою плямою оцвітину. (Торгівці розказують, що п’ятилисточкові підсніжники охороняються, а трилисточкові – ні. Роз’яснюємо: Це неправда, бо підсніжників із п`ятьма пелюстками не існує!!). Підсніжниками торгують з грудня по квітень, букети часто огорнуті великими зеленими листками плюща, рослини із п’ятикутними вкритими восковим нальотом листками.
Підсніжники не тільки провісники весни, а й гарні декоративні й польові квіти. Ця краса не лише спонукає до почуття прекрасного, а навпаки, єоб'єктом наживи. Масове цвітіння підсніжників - захоплююче видовище. Земля у весняному лісі ніби вкривається тонкою мереживною білою скатертиною, зітканою з безліч дзвоникоподібних сніжнобілих квіточок.
Одна із легенд оповідає, що в той час, коли перші люди були вигнані з раю, ішов сніг. Єва дуже змерзла. Щоб зігріти її і подати надію на кращі часи, декілька ажурних сніжинок перетворились у ніжні, чарівні квітки підсніжника. Так вони і залишились у народі символом надії, тепла і краси.
У поемі Псевдо - Макра "Про властивості трав" за підсніжник написано наступне:
Примешь подснежник, и он рассосет флегмону в желудке.
Если недужный - флегматик, то силы его укрепляет.
Принятый, он изгоняет внутри заключенные ветры,
Пищеварение тем улучшает и колики лечит.
Если его пожевать, из рта будет запах приятный.
Принятый, он умножает желанье и действие почек.