Визначте, якими частинами мови є виділені слова. 1. Сидить батько кінець стола, на руки схилився, не дивиться на світ Божий, тяжко зажурився (Т. Шевченко). Кінець — ділу вінець (Нар. творчість). 2. Багато слів написано пером (Л. Костенко). Багато сказали, а слухати нічого (Нар. творчість). 3. Навколо все від щастя молодіє (М. Рильський). Навколо маківки гуділи бджоли (В. Яворівський). 4. У серці сум ще живе за тією сніжною зимою. Зимою так вже хочеться весни (3 тв. М. Сома). 5. Ліс зустрів мене, як друга, горлиць теплим воркуванням, пізнім дзвоном солов’їним, ніжним голосом зозулі, вогким одудів гуканням (М. Рильський). «Ліс рук!» — здивовано промовив учитель, побачивши, що ніхто не хоче відповідати (А. Дімаров). 6. Поранений голуб відмовлявся навіть пити воду (В. Чабанівський). Поранений раптом прийшов до тями й з останніх сил кинувся до лікаря (О. Довженко).

Осінь - золота пора року. Пожовтіле листя обсипається з кожної деревиночки і встелює усю землю яскравими візерунками. Пригадую, як у дитинстві я збирала колекцію різних листочків: кленових, яблуневих, дубових, липових, каштанових, а потім демонструвала їх своїм батькам. Звісно, часті дощі перетворюють золотий колір листя у темно-коричневий, але від цього осіння пора ніколи не перестане мене дивувати. 
Ось вже листопад підкрадається з-за дубів і пророкує наближення зими, лютих морозів. А так не хочеться відпускати свою осінь, наповнену світлом, оптимізмом, життєдайною енергією із сумним присмаком, адже я відчуваю у ній саму себе, ніби відбивається сумна мелодія скрипки і пристрасність гітари. 
Я часто помічаю те, чого не бачать інші. Це здатність проникати у глибини позаземної реальності, де можна побути наодинці з собою і поринути у свій, фантастичний світ. У своїй уяві я витворюю магічний світ осені, порушуючи усі закони логіки. У парку закохана пара кружляє, а зусібіч - вир осінніх листочків. Листя падає, падає, і майже засипає закоханих щастям, любов'ю. На спортмайданчику дітвора невгамовно мружиться від сонечка і грається листочками досхочу. Усе, ніби в ідеальній казці. Біля могутнього, предковічного дуба утворюють коло школярі і наповнюються мудрістю. Листопад підхоплює дітей на крилах золотої осені і дарує їм натхнення, радість, енергію, любов.
 Тому осінь завжди у моєму календарі відмічена особливим кольором - жовтим, який символізує сонячне світло, тепло, радощі і повагу. 

Як я вважаю, найщасливіше це посмішка моєї мами. нажаль, вона не вічна. адже в любий момент моя матуся може засмутитися. я стараюся щоб ця чаріна, лагідна, ніжна посміжка не зникала, адже моя мама також завжди мене підтримає, коли мені сумно.
Моїй матусі варто тільки трішки зрадіти, і я щаслива також. бо щаслива моя мама- щаслива я.
Коротко описати мамину посміжку важко. про неї можна розповідати довго.
Мамина посмішка - сонце серед дощу. веселка серед грому.
у кожного своя мама. у кожної мами своя посмішка. але посмішка кожної з мам, радіє серце її дитини!