Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії. Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі. Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів. Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників. Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.
Діти — це суцільна морока», — сказала мені одна жінка, яка мала все. Діти були для неї тягарем! Якщо мати думає подібним чином, то вона ні на що не здатна, оскільки для матері природно мати любов. Якусь дівчину до заміжжя мати може не будити до десятої години ранку. Однак відтоді, як сама вона стане матір'ю і їй треба буде годувати своє дитя, мити його, доглядати за ним, вона й вночі спати не буде, тому що моторчик завівся. Маючи жертовність, людина не канючить і не пригнічується, а радіє. Вся основа в цьому: повинен бути присутнім дух жертовності. І ця жінка, якби вона говорила: «Боже мій, як мені Тобі дякувати? Не тільки дітей Ти дав мені, але й безліч благ. У скількох людей нема нічого, у мене ж і кілька будинків, і спадщина від батька, і в чоловіка велика зарплатня, і за оренду мені платять у двох місцях!.. Я не зазнаю труднощів. Як мені дякувати Тобі, Боже мій? Усього цього я не була достойна», якби вона думала так, то зі славослів'ям зникло б і відчуття злополуччя. Тобто, якби вона тільки дякувала Богові вдень і вночі, цього вже було б досить.
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.
Відповідь:
Пояснення:
Діти — це суцільна морока», — сказала мені одна жінка, яка мала все. Діти були для неї тягарем! Якщо мати думає подібним чином, то вона ні на що не здатна, оскільки для матері природно мати любов. Якусь дівчину до заміжжя мати може не будити до десятої години ранку. Однак відтоді, як сама вона стане матір'ю і їй треба буде годувати своє дитя, мити його, доглядати за ним, вона й вночі спати не буде, тому що моторчик завівся. Маючи жертовність, людина не канючить і не пригнічується, а радіє. Вся основа в цьому: повинен бути присутнім дух жертовності. І ця жінка, якби вона говорила: «Боже мій, як мені Тобі дякувати? Не тільки дітей Ти дав мені, але й безліч благ. У скількох людей нема нічого, у мене ж і кілька будинків, і спадщина від батька, і в чоловіка велика зарплатня, і за оренду мені платять у двох місцях!.. Я не зазнаю труднощів. Як мені дякувати Тобі, Боже мій? Усього цього я не була достойна», якби вона думала так, то зі славослів'ям зникло б і відчуття злополуччя. Тобто, якби вона тільки дякувала Богові вдень і вночі, цього вже було б досить.