Коли на серці важко, коли душу розриває туга або коли мрії від радості, мов шалені коні, летять вперед за далекий горизонт – життя стає дивним віршем. Таким особистим, рідним, своїм. І без сумнівів можна сказати – без поезії не минули дні жодної людини. Хай то будуть вірші зі старих порваних книжок, чи рядки, які доводилося заучувати в школі, чи, може, навіть те, що тихенько зазвучало якось в серці, коли прийшла весна.
Можна безкінечно наводити приклади «надзвичайно важливого і високого місця поезії в житті людини», можна писати довжелезні твори-роздуми про вплив віршів на формування особистості, можна диспутувати з любителями прози, але усі ці речі насправді є занадто мізерними у порівнянні з маленьким теплом у грудях людини, яка тримає в руках збірку улюблених віршів.
Одного разу на зупинці автобусу я побачив літню жінку з дівчинкою років шести. Мабуть, то були бабуся та онука. Ця дівчинка чомусь привернула мою увагу, тож я почав роздивлятися її.
Дівчинка була струнка й тоненька. Вона стояла, схрестивши ніжки, та тримала бабусю під руку. Її довге та густе каштанове волосся, зав’язане у два «хвостика», спадали нижче пліч. Дівчинка роздивлялась навкруги своїми великими карими очима, відкритими та виразними, а в них чомусь проглядалось занепокоєння. Мабуть, автобуса вони з бабусею чекали вже довгенько. Незважаючи на це, у погляді дівчинки відчувався непідробний інтерес до всього, що коїлося навкруги. Дівча повертало свою акуратну голівку в усі боки, роздивляючись людей на зупинці, автомобілі, що проїжджають повз, вивіски магазинів, голубів, що проходжали поважно трохи поодаль. Потім вона поверталася до бабусі й обличчя її ставало не по-дитячому серйозним. Дівчинка гладила бабусину руку та починала виглядати на дорогу.
Дівчинці дуже пасувало її просте літнє платтячко світло-жовтого кольору та легкі сандалії, в них вона була схожа на красиву ляльку щойно з магазину. Раптом вона радісно гукнула дзвінким голосом: «Бабуся, а от і наш автобус!» і з широкою посмішкою на обличчі потягла бабусю за собою.
Я чомусь посміхнувся, побачивши радісне та спокійне обличчя темноволосої дівчинки, що виглядала з вікна автобуса, який від’їжджав від зупинки.
Коли на серці важко, коли душу розриває туга або коли мрії від радості, мов шалені коні, летять вперед за далекий горизонт – життя стає дивним віршем. Таким особистим, рідним, своїм. І без сумнівів можна сказати – без поезії не минули дні жодної людини. Хай то будуть вірші зі старих порваних книжок, чи рядки, які доводилося заучувати в школі, чи, може, навіть те, що тихенько зазвучало якось в серці, коли прийшла весна.
Можна безкінечно наводити приклади «надзвичайно важливого і високого місця поезії в житті людини», можна писати довжелезні твори-роздуми про вплив віршів на формування особистості, можна диспутувати з любителями прози, але усі ці речі насправді є занадто мізерними у порівнянні з маленьким теплом у грудях людини, яка тримає в руках збірку улюблених віршів.
Дівчинка була струнка й тоненька. Вона стояла, схрестивши ніжки, та тримала бабусю під руку. Її довге та густе каштанове волосся, зав’язане у два «хвостика», спадали нижче пліч. Дівчинка роздивлялась навкруги своїми великими карими очима, відкритими та виразними, а в них чомусь проглядалось занепокоєння. Мабуть, автобуса вони з бабусею чекали вже довгенько. Незважаючи на це, у погляді дівчинки відчувався непідробний інтерес до всього, що коїлося навкруги. Дівча повертало свою акуратну голівку в усі боки, роздивляючись людей на зупинці, автомобілі, що проїжджають повз, вивіски магазинів, голубів, що проходжали поважно трохи поодаль. Потім вона поверталася до бабусі й обличчя її ставало не по-дитячому серйозним. Дівчинка гладила бабусину руку та починала виглядати на дорогу.
Дівчинці дуже пасувало її просте літнє платтячко світло-жовтого кольору та легкі сандалії, в них вона була схожа на красиву ляльку щойно з магазину. Раптом вона радісно гукнула дзвінким голосом: «Бабуся, а от і наш автобус!» і з широкою посмішкою на обличчі потягла бабусю за собою.
Я чомусь посміхнувся, побачивши радісне та спокійне обличчя темноволосої дівчинки, що виглядала з вікна автобуса, який від’їжджав від зупинки.
Оригинал http://ycilka.net/tvir.php?id=658#ixzz4M9ilLMbE