Вони лета у виріи. зимку зникають комахи, висихають зелені стеблинки рослин. Восени більшість наших птахів стає ман-
дрівниками. Кучугури снігу заносять смачне насіння. Птахи ніколи
не збиваються зі свого маршруту. Перельоти тривають вже тисячі
років, тому кожен птах мандрує своїм роляхом. Пташки покидають
нас, тому що вони бояться голоду. Багато з них спокійнісінько пере-
жили б зимовий холод, та їм нема чого їсти.
# Прочитайте складений текст. Доберіть до нього заголовок.
# що передає дібраний заголовок: тему тексту чи його головну думку?
Тому не дивно, що Василь Голобородько, поет гармонії та взаєморозуміння, порівняв українську мову з Піснею, уклавши глибинний філософський зміст у це порівняння. Нас навіть на дивує, що «пісня» у поета — поняття власне, яке моє писатися з великої літери. «Пісня» у вірші Голобородька— це життя, історія, відбита у душі кожного українця. Саме тому ми «пісенними словами // і побратимами // у товаристві розмовляємо» — словами, народженими величчю національної історії, багатовіковим шляхом випробувань.
Цей шлях навчив наш народ зброєю слова промовляти до недругів, виховав мудрість мовчання, коли слова — не потрібні, бо говорить душа:
...тож хай знають вороги,
якими словами
на самоті мовчимо.
їх неважко почути, бо «кожне слово // нашої мови // записане у Літописі». І знову нас вражає, мов відкриття, поетове узагальнення-символ: «Літопис» — як сива історія, де слова вже мовчать, але надихають на Пісню сьогодення. Так і злилися у вірші В. Голобородька «Наша мова» слова Пісні зі словами Літопису, щоб короткими рядками розкрити неосяжну і безцінну роль рідної мови в житті кожної людини.