Вот задание, заранее Після кожного речення пишемо вид підрядного.

Види складнопідрядних речень:

Пройди усі шляхи, що має їх життя.

Усяк той кущ хвалить , під яким він сидить.

Спинися, часе, й розкажи, як наш народ колись тут жив.

Я іду туди, де мене чекає вільний степ.

Де рідний край , там під вербою рай.

Місця, де родилися, завжди святі.

Брехня триває доти, поки не з'явиться правда.

Якщо народ єдиний, він непереможний.

Безсмертя на землі немає , хоч би й хотів того багач.

Вдар словом так, щоб аж дзвеніло міддю.

Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялась дівчина-дитина.

Людина помиляється ненавмисне, так що сильно на неї не гнівайся.

— Діти, чому мову вважають найважливішим засобом спілкування? – запитав учитель. — Поясніть свою думку, будь ласка.  

— За до мови ми обмінюємося інформацією! – впевнено відповів учень з третьої парти.  

— Добре, – нібито погодився з ним учитель, — але хіба людство не винайшло й інші засоби спілкування?  

— Винайшли, – хором відповіли учні.  

— Мені потрібна аргументована відповідь однієї людини, – зазначив учитель.  

Незабаром підняла руку відмінниця з першої парти. Вчитель відразу звернув на неї увагу та надав слово.  

— Окрім мови, існують і інші засоби спілкування: жести, азбука Морзе, різні сигнали, релігійні символи, державна символіка, дорожні знаки тощо.  

Обличчя вчителя осяяла привітна посмішка.  

— Молодець! – схвалив її відповідь він. – Але чому мова — найважливіший засіб спілкування?  

Деякий час учениця розмірковувала над відповіддю.  

— Тільки мова має необмежене застосування та загальнонародне поширення. Вона може передавати будь-яку інформацію. Інші засоби спілкування так чи інакше пов’язані з мовою, – нарешті пояснила вона.

— Це обґрунтована, вичерпна відповідь – задоволеним тоном сказав учитель. — Мені сподобалося, як ти підготувалася до уроку. Сідай, дванадцять.

Объяснение:

Моє мальовниче селище розташоване у звичайній для мене місцевості: нічого особливого тут не трапляється, жителі живуть звичайним життям. Але я б хотіла розповісти історію, яка трапилася зі мною влітку на День мого народження саме у моєму рідному селі. Тато на День народження подарував мені фотоапарат, а також пообіцяв взяти із собою на нічну риболовлю.

І ось наш човен пливе серединою річки. Ясна смуга світла від місяця на воді все ширшає, сяє золотим сяйвом, сягає по річці, неначе золота дорога в якийсь рай, у якесь мрійне царство. Прибувши на острів, тато поклав вудочки, поставив намет та розвів вогонь. Я від радощів фотографувала все, що мені подобалося. Ось по тихенькому стеблі повзе працьовита мурашка, на гілці співає свою пісню пташка, а на воді цвітуть гарні водяні лілії.

Аж ось заходить вечір. Кудись ховаються останні шуми і відгуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході червоне марево, а вже над ним у темряві зажевріла вечірня зоря. А місяць, що млів серед ясного неба сірою малопомітною плямою, під темним крилом ночі відразу ожив і засвітився чарівним вогнем. Мені захотілося сфотографувати цю красу. Від того, що я побачила через фотооб’єктив, у мене перехопило подих. На небі серед величезного розмаїття зірок пливла літаюча тарілка. Спочатку це була малопомітна цятка. Та чим ближче вона наближалася до острова, тим чіткіше було видно її контури. Вона виявилася геть такою, як в книжках та газетах. Я гала за її польотом, як зачарована. То була дивна казкова ніч. Коли настав ранок, мені здалося, що то все наснилося.

Повернувшись додому з татом, я на певний час забула ту чарівну ніч, але яким було моє здивування, коли, проявивши плівку, на нічному зоряному небі ми всі побачили силует літаючої тарілки. Може, то прибульці так вітали мене з Днем народження?