І! впр 109 ч 2. зимова пригода моя порада для левка?

У Киеві на площі перед Софійським собором — rірка із сірих гранітних брил, на якій напис: «Богдан Хмельницький. 1888». На вершині гірки бронзовий кінь, раптово зупинений вершником у момент стрімкого руху. Навіть у житті не часто помітиш таку мить. здибленого розпашілого скакуна. А тут усе в бронзі до найменших деталей. I так правдиво, що ніби чуєш іржання коня, удар копит об камінь, окрик вершника. Ця скульптура, Здається, завжди стояла на площі, де 23 грудня 1648 року кияни зустрічали Богдана й очолюване ним козацьке військо після перемоги під Пилявцями. Однак народжувався монумент у муках і непорозуміннях. Автор шедевра — видатний скулыттор XIX століття, білорус за походженням, Михайло Микешин. На за вчених — ініціаторів спорудження монумента, він прибув з Петербурга й почав працювати над проектом, враховуючи побажання знавців української старовини. Iсторик Володимир Антонович знайомив Мике-шина з різними портретами Богдана Хмельницького, зразками військового одягу, зброї того часу. Кінь мав бути саме такий, за на якому іздив Хмельницький: витривалий, маневрений, безвідмовний у битві і відданий ОсТ своєму господареві. За розпорядженням козачого генерала коней приводили для моделювання в З майстерню скульттора. Проект був схвалений Київським ініціативним DОД комітетом, але уряд відмовився не тільки покрити заплановані витрати, а й виділити з державної казни бронзу на монумент. Та нішо не могло зупинити Микешина патріотичної Спорудження пам'ятника Богданові Хмельницькому стало всенародною справою. січні 1870 року розпочали добровільний збір коштів. Жертвували найбіднішіi ремісники, солдати, робітники, службовці. зібраних коштів було замало. Задля зменшення витрат скульптор відмовився від супровідних композицій на постаменті. Бронзу одержали з переробленого металобрухту, який діставали з великими труднощами. постійно ставила перепони: Микешина з будинку, за доносами наклали арешт Але і в таких складних умовах митець У селяни, продовжував самовіддано працювати. Через три роки скульптуру нарешті відлили. був довершений мистецький твір. До скульптору в таких скрутних умовах його талант, а й наполегливість та сила черпав натхнення не з нагород і титулів, власного переконання в необхідності справи. Встановлення пам'ятника розтягнулося років. Були проблеми з його перевезенням Петербурга до Києва, збереженням, пошуком місця встановлення. I все ж настав довгоочікуваний день. На Софійській площі віднині височів пам'ятник Богданові Хмельницькому. Не запросили на відкриття тільки його творця Михайла Микешина: ЧИновники поквиталися зі славетним митцем

Майбутнє — це незвіданий шлях, непроста доріжка, яка до кінця невідома звичайній людині. Життя буває різним, але кожному хочеться бачити себе у майбутньому радісним та щасливим. У всі часи людство приваблювало майбуття. Людям завжди хотілося випередити час, дізнатися, що ж їх чекає далі. Але час минав...
Колись я, як і всі діти, змінювала свої бажання щодо професії. Спочатку мені хотілося бути лікарем, потім вчителем і навіть дизайнером одягу... Та все це залишилося у дитинстві, у мріях. Зараз я тільки у шостому класі, але певна, що професію свою ще не обрала.
Щоб уявляти своє майбутнє, треба насамперед поставити перед собою ціль і намагатися досягти її. Тоді легше жити, бо людина знає, що їй потрібно від життя, знає, чого саме вона хоче.
Моя мета зараз — добре вчитися. Я вважаю, якщо захотіти, то все обов'язково здійсниться. Звичайно ж, майбутнє своє я уявляю світлим, хорошим. Варто лиш вірити у свої сили, у себе.
Як усе буде — покаже час. Та недаремно в народі кажуть, що людина — коваль свого щастя, вона сама будує власне життя.