Вправа 1. Розподіліть слова у дві колонки: у першу запишіть активні дієприкметники, а у другу - пасивні. Скошений, закінчений, звітуючий, злитий, лежачий, зраділий, збираючий, вимощений, оновлений, занімілий, накритий. Вправа 2. Утворіть пасивні дієприкметники. Обсадити Збудити Вимостити натомитися Вправа 3. Запишіть у першу колонку словосполучення з дієприкметниками, у другу - словосполучення з прикметниками, Посивіле волосся, відкрита кватирка, дерев'яний стіл, солоний огірок, незлічені зорі, нездійсненна мрія, чарівний спів, чаруюча мелодія, загоріле обличчя, нескінченна розмова, незакінчена розповідь, учений ступінь, вишита сорочка, солодке печиво, розтоплена піч, зоряна ніч, Вправа 4. З'єднати два речення в одне з дієприслівниковим зворотом. 1. Знання допомагає людині рухатися вперед. Воно робить п сильною, озброює для боротьби з труднощами й небезпеками. 2. 3 давніх часів до нас дійшли прислів'я й приказки. Вони ввібрали в себе мудрість і Кмітливість народу Вправа 5. Перекласти українською мовою. Идти напевая, говорить улыбаясь; петь, не обращая внимания; выполняя упражнение, размышляя о жизни: бежать, не оглядываясь не поднимая глаз, не зная усталости; не жалея красок, не поминая лихом. Вправа 6. Спишіть, розставляючи розділові знаки, дієприслівникові звороти та одиничні дієприслівники підкресліть. 1) І я заплакавши назад поїхав знову на чужину. 2) Там могили з буйним вітром в степу розмовляють розмовляють сумуючи. 3) Майнувши сірим хвостом дорога безшумно сховалася в зелені хлібів 4) Зимовий вечір закуривши люльку розсипав зорі. Вправа 7. Спишіть речення, підкресліть дієприслівникові звороти та одиничні дієприслівники як члени речення 1)(Не) кинувши у глиб надійний якір, пливу й пливу повз береги краси 2) Не) взявшись за сокиру, хати (не) зробиш. 3) Берези вміють сумувати, ( не) похиливши голови. 4) Хоча думки уже про осінь, та.( не зважаючи на те, ще можна бачити і досі, як де-де соняшник цвіте. 5) Не) давши слова, кріпись, а давши, держись
Я знаю сучасне прислів’я: «Одне добре діло цінніше ста проповідей». Я з цим абсолютно згоден. Мало навчати добру та «читати мораль» іншим. Потрібно ще робити дійсно важливі, корисні для людей справи. А це не всі люди вміють.
Наприклад, багато хто з нас співчуває безпритульним тваринам. Ми любимо подивитися в Інтернеті сльозливі картинки з їхніми зображеннями. Але мало хто годує цих тварин, бере їх до хати, лікує або організовує для них притулок.
Іноді хороші та добрі слова самі собою стають корисною справою. Наприклад, ваш друг чимось засмучений. А ви втішаєте його, даєте корисні поради, просто розважаєте, дякуєте за все, що він вам зробив хорошого. Але все одно слово не має такої ваги, як добра справа. За гарними словами не завжди стоїть справжній корисний вчинок.
Загалом, я вважаю, що доброта – це перш за все діло. До того ж справжній добрий вчинок завжди робиться безкорисливо. Воно чимниться «за порухом душі». Доброта може виявлятися і в малих вчинках, необов’язково у чомусь великому. Наприклад, варто приготувати вечерю втомленій після роботи мамі, захистити слабкого. Або власноруч посадити клумбу у запиленому місті.
Доброта дійсно починається з малого. Хоча з часом людина буде здатна творити і великі справи. Як мати Тереза, наприклад, яка допомагала мільйонам бідних та хворих людей.
Велична і трагічна історія моєї України. Здавна численні завойовники приходили на цю прекрасну, багату землю, щоб загарбати її й поневолити український народ.
Народні пісні, думи, перекази донесли до нас правду про давні героїчні і сумні часи, коли славні козаки-запорожці боронили волю народу, священні землі рідної землі.
Тривалий час Україна, втративши незалежність, стогнала під ярмом поневолювачів. Але тліла в народі під попелом неволі "іскра вогню великого", невмирущим виявився нескорений дух, прагнення до свободи. І першим, хто сказав про це на весь світ, був Тарас Шевченко:
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
Традиції великого Кобзаря підхопили і продовжили його численні послідовники — всі ті, кому не байдуже, хто ми, "чиї сини? Яких батьків?"
Саме завдяки їхній титанічній праці, самозреченості заради Вітчизни Україна нарешті здобула самостійність, стала незалежною. На цьому шляху зроблено тільки перші кроки. Багато ще складних проблем у молодої нашої держави.
Колись Іван Франко у Пролозі до поеми "Мойсей" з пекучим болем і гіркотою писав про свою знедолену Батьківщину, про принизливе становище українського народу:
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожу,
Людським презирством, ніби струпом,
Вкритий!
Але останні строфи Прологу передають непохитну віру поста в національне відродження рідної землі.
Віриться, що всі труднощі будуть подолані і стане Україна щасливою і радісною домівкою мого народу. Бо він того гідний!