Вправа 2. У наведених реченнях підкресліть головні члени речення. Укажіть тип присудка. Вона його посміла проклинати (Л. Костенко).
Пісню змагання уперту, дзвінку, я хочу відбити у кожнім рядку, щоб буть українським поетом (Д. Павличко).
Значить, єсть у нас ті соки, що коріння поять (П. Тичина).
Була ти музою, й пили уста медузи кров уяви, – тоді однаково гули хвала й хула пустої слави (Є. Маланюк).
Хотіла б я піснею стати у сюю хвилину ясну... (Леся Українка).
Нехай душа моя голосить (А.Чубинський).
Не той тепер Миргород, Хорол-річка не та (П.Тичина).
Я – школяр: я сиджу обережно (В. Швець).
І ось веселки ці ясні здаються ворітьми (О. Підсуха).
Летять, пливуть і сурмлять ув імлі Шовкові, й жовті, й сизопері птиці (А. Малишко).
Очі їхні – любов та благання, Синій смуток ячить з-під повік (М. Луків).
Заридала Катерина та бух йому в ноги (Т. Шевченко).
Шофер почав скидати на землю важкі мотки дроту (Ю.Збанацький).
Сьогодні він мав одержувати поповнення (О. Гончар).
Неначе сонце засіяло, неначе все на світі стало моє (Т. Шевченко).
Був він стріляною птицею (М. Стельмах).
Змучений і втомлений стояв він біля веранди перед зламаною гілкою (О. Довженко).
Світле безмежжя здавалось крихким (О. Гончар).
Рушницю було передано Танцюрі (О. Гончар).
2. Невеличке і чепурненьке, простяглося село Меркуші поміж рівним полем і широкими луками. (означення відділені від означуваного слова іншим членом речення, ставиться кома).
3. Полини, приголублені ранковим сонцем, погойдувалися та сріблились. (означення стоїть після означуваного слова, ставиться кома).
4. Продовжуючи йти швидко, він внутрішньо уповільнив ходу, затриманий незвично синіми стовбурами дерев, опушених снігом. (означення стосується особового займенника, ставиться кома)
5. Тільки димарі, обмиті лихою годиною, напівзруйновані, стояли, як німі свідки нещастя. (означення стоїть після означуваного слова, ставиться кома).
На письмі відокремлені означення, як правило, виділяються комами. Якщо відокремлене означення має виразне експресивне значення, воно може виділятися за до тире.
Ось і настала осінь. Пора, яку ще називають золотою.
Довкола усе змінюється. Осінь, мов художниця, розмалювала дерева в жовто-червоний колір. Листя поволі опадає на землю. Трава висохла, стала темно-зеленою, можливо , десь коричневою. Птахи відлетіли в теплі краї, не чути їхнього голосного співу. Горобці злітаються на червону горобину та калину.
Людям осінь принесла щедрий урожай. У садах і городах доспіли овочі і фрукти.
Чарівниця осінь усе змінює на свій лад. Ось зелені листочки стали жовтими. А то й зовсім червоними. Як тільки пролетить вітерець, листя вкриває землю, кружляючи в осінньому танці.
Хоч восени багато птахів летять в теплі краї, високо в небі прощально махають крильми. Звеселяють нас горобчики, з лісів спішать синички, щоб люди себе знову змогли відчути помічниками пернатих друзів.
У садах наливаються соком пізні яблука на щедрий врожай. На поля виходять щасливі трударі, вони радіють цій порі.
По золотих деревах скачуть прудкі жовтогарячі білочки. Вони не мають часу сумувати: грибів, горішків вдосталь, щоб зробити зимові запаси.
Чарівниця осінь золотою палітрою навіює надію, бо потім знову настане весна.