ВПРАВА 205. Прочитайте текст. Знайдіть і підкресліть односкладні речення. Визначте їх тип. Тихо й нудно, і спека пекельна... І десь далеко, за темною смугою лісу, обізвався грім. Щось наступало грізне. Потемніло, завітрило, закрутила курява. Гримнуло ближче, немов звалив хтось на по
міст деревину, загуркотіло й покотилось у небі.
Вітер ущух. Між листом зашелестів густий, рівний дощ. А на небі зчинилась гуркотнява: кидало колоддям, ламало, трощило, і луною розкочувавсь гук над хмарами по широких небесних просторах.
А з-під тієї тарахкотні тихо сіявся на прив'яле листя, на присмажені трави й хліба, як з-під каміння у млині борошно на кіш, дрібний, як роса, холодний дощ.
Тихо шуміла трава під бризками, захлинаючись, ковтала воду суха земля, пирскало й плюскотіло віття на дереві. Вип'яли лани проти хмар широкі груди й заніміли: сипте, хмари, давайте, до живого
промочіть моє жагуче серце...
Хмара сіяла й сіяла - щедро, не жаліючи. (С. Васильченко).
Вам не здається, що з мовленням та екологією у нас одні й ті самі проблеми? Обидва поняття потребують очистки від того, бруду, що накопичувався багатьма роками.
Не знаю, як вам, але мені видається досить дивною і нез`ясовною одна річ, яка просто лізе в очі, точніше, у вуха, але роками залишається поза увагою суспільства у нашій країні. Це правильна мова.
Ось дивіться. У Бернарда Шоу, в його п`єсі «Пігмаліон», головна героїня Еліза Дулітл жила за часів королеви Вікторії і отримала, як усі діти з бідних родин Англії, в найкращому разі, початкову освіту, тобто, вміла читати та рахувати гроші. Вона виросла у передмісті Лондона, де всі люди говорили на своєрідній мові – кокні, яку часто взагалі не могли зрозуміти жителі інших районів цього велетенського міста. І для людей з привілейованих верств суспільства ця мова здавалася нестерпно огидною, неприпустимою, грубою, викликала подив та глузування.
Еліза майже ніякої освіти не мала, але навіть вона розуміла, що, не навчившися правильно вимовляти слова і будувати речення, ніколи не зможеш піднятися вище свого жалюгідного оточення, не зможеш розпочати свою праву, не зможеш забезпечити собі гідне життя. Але вона опинилася в потрібному місці у потрібний час, і тут їй трапився професор Хіггінс.
Що ж до українців, то вони вважають себе культурними та освіченими людьми, всі мають не просто шкільну освіту, а університетську, та ще й не одну. На кожному кроці у великих містах розташовані навчальні заклади, де людей вчать, вчать, вчать … рідної мови. І що, як кажуть, у сухому залишку?
Нічого. Як і 100 років тому, правильною мовою говорять одиниці, як-от, наприклад, я. Інші вдовольняються тією мовою, яку зроду чули у себе вдома: дехто – суржиком, дехто – галицьким діалектом, гварою. Багато людей говорять досить правильною російською мовою.
Як досконале знання мови впливає на суспільний стан та ділову успішність українця? За моїми власними ніяк. Щоб це зрозуміти, достатньо лише на півгодинки увімкнути телевізор. За цей час ви почуєте від дикторів, ведучих, від просто людей, від високоповажних людей, в тому числі – бізнесменів і депутатів парламенту стільки словесного бруду, що вам стане соромно за стан освіти, вихованості, обізнаності людей щодо їхньої мови. Складається враження, що їм не подобається мова, якою вони змушені говорити, що її насаджують штучно, примушують говорити мовою, на якій вони не думають, якою не володіють.
Я хочу сказати, що в нашій країні, на відміну від Англії 19 сторіччя, знання, а точніше незнання мови не є запорукою «успішного життя», тобто, можна стати заможним і щасливим, користуватися високим становищем та мати імідж поважної особи, не маючи навіть достатнього словникового запасу.
«Поговори трохи, і я скажу, хто ти», - жартують філологи. І справді, хто ти є насправді – про це скаже твоя мова.
Объяснение:
Ми живемо в новому столітті, ще не зроблено безлічі великих відкриттів, які приніс нам століття пішов - двадцятий. Як би відкриваючи нову сторінку в історії людства нам дано дізнатися більше ніж знали наші батьки, діди, прадіди. Вони внесли свою частку знань в колесо прогресу, давши нам базу для розвитку, як згодом і ми віддамо найкраще нашим дітям. p align="justify"> Все в нашому житті змінюється настільки стрімко, що неможливо передбачити, що ж несе нам століття прийдешній, які ще випробування, і проблеми чекають нас попереду, що людство втілить у реальність, а що залишить за новим поворотом колеса історії. І все таки є ще у світі речі до яких не доторкнулася рука прогресу, це сама прекрасна, те, що створювалося століттями, те, що свято зберігалося нашими предками і оббігав щоб покоління прийдешні могли оцінити, віддати належне і примножити, додавши щось нове - це наша культура. Адже культура - це не тільки прекрасні твори мистецтва, це духовне життя суспільства в цілому, досягнення науки, мистецтва, засвоєний в процесі навчання і сприйняття б поведінки, духовний світ особистості, рівень розвитку чого-небудь, сукупність традицій переданих норм діяльності та поведінки. Дійсно традиції, звичаї, обряди, ритуали відіграють важливу роль у нашому життєдіяльності і безпосередньо в нашому розвитку. З іншого боку ці слова можуть викликати уявлення про силу минулого, яка прагне підпорядкувати собі нове, молоде, затримати хід розвитку життя. Саме так ми іноді уявляємо сенс цих стародавніх і мудрих слів, забуваючи часом, що звичаї і традицією завжди закріплюють те, що досягнуто у суспільному та особистому житті, саме вони стабілізують суспільні відносини, закріплюючи те, що було досягнуто століттями поколіннями наших предків.