вправа 267 9 класс заболотний перекладить на украинский пояснить наявнисть тире неделя, месяц - он к себе домой не возвращался. 2. Вдруг дверь коморки быстро распахнулась - вся челядь тотчас кубарем скатилась с лестницы. 3. Победим - каменный дом построишь. 5. Молвит слово - соловей поёт.

«Айвенго» – це історичний роман. Але вивчати по ньому історію, мабуть, не слід. Цей роман є відтворенням пам’яті про події, а не самих подій. А спогади завжди якоюсь мірою викривлені. І з цим нічого не вдієш.

Через те навіть справжні історичні особи не такі, як були. Король Річард або його брат, наприклад. Перекривлені авторською волею і легендарні герої Робін Гуд та його весела компанія. А про тих, хто створений авторською уявою, нема що й казати.

Цікаво гати за розмаїттям подій, які щедро подав автор у романі. Тут усього багато. Ось приходить в батьківський дім ніким не впізнаний син. Його впізнають тільки раби – як колись Одіссея.

Повертається без почту і пишноти законний король, владу якого визнають тільки веселі розбійники Робін Гуда. Домагається кохання прекрасної єврейки лицар Храму. Інший лицар захоплює у полон свого пораненого супротивника та осіб, які його супроводжували.

Ось на такі події багата книга. Все це, напевно, навмисно перебільшено, але так треба для того, щоб читач зміг пристати на той чи інший бік. І ми, знаючи достеменно, що все це фантазія автора, обираємо свою позицію у інтригах, які розпочинають принц Джон та його прибічники.

Письменник чітко дає нам зрозуміти, хто йому любий, а хто осоружний.

Річард Левине Серце – справжній герой і король усіх англійців. Навіть тих, хто тихесенько ласує дичиною у заповідних лісах. Усе найкраще втілено в ньому. А протистоїть йому рідний брат, який не любить свого народу та боїться його. Джон постає як іноземець, якому потрібні лише здобич і влада.

Хрестоносець Айвенго, який все зробив для визволення Святого Гроба і захисту свого сюзерена, протистоїть храмовнику, для якого нема нічого святого, крім його власних бажань та багатства.

Можна продовжити це співставлення, але, мабуть, досить. Краще сказати, що ці люди за будь-яких умов не зможуть домовитися. Як вода і вогонь.

Саме тому їхня війна буде жорстокою. Перший час перевагу матимуть темні сили. Так завжди буває. Вони перші завдають удару у вигідний для них час. Жодні моральні правила їм не заважають. Але зло завжди обертається проти того, хто його скоїв.

Так сталося і в романі Вальтера Скотта.

Як завжди у пригодницьких романах, порок має бути покараний ще за життя добрих героїв. Тоді читач сам, можливо, повстане проти зла, із яким кожний із нас зіштовхується у житті. Проте це вже інша пригода й інша історія.

Останнім часом слово "герой" стали частіше вживати. Ним називають і пожежника, який виніс дитя з палаючої будівлі і вчителя, який дарує свої знання й душевне тепло дітям протягом усього життя, і лікаря, і воїна-захисника... Хто ж насправді гідний цього виского звання - герой?

Я вважаю, що героями стають лише ті люди, які можуть пожер­твувати собою заради блага інших. Героїзм, як на мене, і є найви­щим виявом людяності.

По-перше, тільки по-справжньому шляхетні люди, яким власти­ві співчуття, відповідальність, здатні відчувати чужу біду й відда­ти своє життя заради інших. Та часто героїзм є платою за чиюсь недосконалість, несправедливість. Можна пригадати чимало яск­равих прикладів образного висвітлення цієї думки. Одним із най­кращих серед них є Джон Коффі — головний герой роману Стівена Кінга «Зелена миля». Цей чоловік за до свого дару намагається врятувати від смерті двох дівчат, хоча його самого можуть запідозрити в убивстві. Урешті-решт, його засуджують до смертної кари за злочин, якого він не скоював, але на боці цієї мужньої та благородної людини — правда й читацькі симпатії.

По-друге, героїзм виявляється за якихось незвичайних, особли­вих умов, у які потрапляє той, хто мусить миттєво зробити свій вибір (а для цього він має бути щонайменше порядною людиною). Шкода тільки, що такі обставини часто виникають унаслідок безвідповідальності тих, чиїм посадовим обов’язком було уникну­ти таких ситуацій. Тому в героїчному гостро відчувається неми­нучий трагізм жертви, розплати за чужу вину. Прикладів цього і в історії, і в сучасному житті скільки завгодно: подвиг пожежників-ліквідаторів на Чорнобильській АЕС, самовідданість Не­бесної сотні, героїзм волонтерів під час АТО, які, ризикуючи життям, нехтуючи небезпеку, даючи власні кошти, допомагають бійцям і біженцям, що потребують їхньої до

Отже, на героїзм здатні лише мужні й шляхетні люди; він по­требує готовності в надзвичайно важливий момент зробити вибір на користь тих, кому потрібні твої зусилля. Звичайно, це власти­во тільки високоморальним людям і виявляється в їхніх учинках не щодня, а за особливих трагічних обставин, які вимагають жер­товності.